Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 5

Знайомим, котрі запитували, чи живуть тут його родичі, Яків повідомляв, що має брата. «Він працює методологом. Так, методологом. Ні, методолог – це не вчитель, вчитель – це методист. Ні-ні, методологія не має стосунку до аспірантури. Це, знаєте, політика, пане, так – політика. Він у політиці, мій брат. Ні, ви не чули про нього… Це ж методологи. Вони, знаєте, зазвичай не світяться. Сірі кардинали. Кажете, звучить зловісно? Так уся політика в Україні звучить зловісно. А я чим займаюсь? Ну… в Києві є непогана студія звукозапису. Я там… звукорежисер. Так, звукорежисер. Чому так? Чому не пишу тепер музику? Це вже питання особистого характеру. Краків? Та що ви одразу «Краків»? Краків – це Краків. Краківська консерваторія дала своє, безумовно.

І я цього не заперечую. Це те, що робить людину, так би мовити, людиною. Але наші реалії, як ви знаєте… Де Краків, а де наші реалії, от у чому справа…»

Брат ніколи не називав своїх депутатів «шефами» – виключно «клієнтами». «Я ні на кого не працюю, – пояснював брат, – я надаю консультації. Відчуй різницю».

Якову це подобалось. Він теж мріяв про недоторканість і суверенність.

Якову це подобалось. Він відчував різницю, але болючі думки про власне становище штовхали затулити свою психічну рану чимось утішним. Наприклад, думкою на кшталт: «Зате у мене є Майя».

Серед конкретних результатів братового успіху можна було назвати збільшення ваги з сімдесяти п’яти до вісімдесяти дев’яти кіло грамів. Або придбання кількох костюмів з італійського сукна, шитих у модельєра з Франції.

Що ж до братового останнього трофею – «ленд крузера» патріотичного чорного кольору – то радості з нього було мало. У столичних корках машина ставала схожою на повзучий чорний катафалк.

Столиця – місто елегантних катафалків і клаксонистих трун на колесах. Приватні домовини своїми вихлопами перекривали кисень комунальним трунам, комунальні труни ущільнювали пасажиромасу і вмикали гучніше радіо «Апокаліпсис», і ставало зрозуміло, що втекти не вдасться нікому.

Ніхто з домовин і не втікав.