Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 9

Тиждень тому Матвій призначив йому зустріч. Казав, має повідомити щось важливе.

Якщо стати на місце Якова (без близьких, без контактів, загубленого серед станцій метро), легко побачити Київ як царство смутку. Імлистий Аїд, що розкинувся на берегах Ахеронту. З такого кута здасться, буцім кожен, хто дихав парами столиці, тонув у болоті недосяжних бажань. Вони дивилися на нього з реклами кремів і туроператорів на білбордах, з вітрин бутиків і шоп-сторів. На них працювали манекени з жіночими формами і білизна, якою торгували у метро. На них працювали всі медії та вся реклама, і масонська змова їхньої таємної влади підпорядкувала собі всі знаки і символи. Усі їхні таємні письмена шепотіли про ескорт-сервіси, про напівприховані жіночі обличчя, про таємні зйомки порно на факультетах культури і спорту. Усі вони приводили його душу в ерегований стан. Світло цих бажань засліплювало, обліплювало, о-блягороджувало.

Коли людина звикала до цієї розтлінної люмінесценції, вона м’якшала і її обступали похмурі думки некрофільського характеру. Ті думки були тінями, які кидали на свідомість постаті демонів. Колись їх звали ямадутами і вони були слугами бога смерті Ями.

Тепер, наче самураї без господаря, вони згубили шлях, забули дгарму, і так, насолоджуючись тим, як гріховодять інші, перетворилися на демонів.

Тут, на землях царя Рами, вони знайшли покровительство великих темних отців, оспіване в раґах пророків нью-ейджу, і займалися тим, що підтримували морок на вулицях, у кав’ярнях, у газетах і телевізорі.

Кажуть, в Аїді душі блукають. Яків розумів, чому так відбувалось: простір там розсипався на скалки ілюзій раніше, ніж котрась із душ досягала цілі. Так у погоні за міражами душі петляють нескінченно довго.

Уклін Ямі, уклін Шиві, уклін Вішну. Ом шанті шанті.