Читать книгу У печалі є крила - Макс Портер - Страница 8

В інших версіях я лікар чи привид. Ідеальні засоби: лікарі, привиди та круки. Ми можемо робити те, чого не можуть інші, типу як зжирати горе, абортувати таємниці, вести сценічні бої з мовою чи Богом. Я був другом, приводом, богом з машини, жартом, симптомом, вигадкою, провісником, милицею, іграшкою, фантомом, оманою, аналітиком і нянькою.

Зрештою, я був «центральним птахом… усіх усюд»[1]. Я – шаблон. Я це знаю, знає і він. Міф, у який можна просочитися. Провалитися.

Мені постійно доводиться захищати свою позицію, бо моя позиція вразлива. Ви не знаєте казок про своє походження, своєї біологічної суті (випадковість), своєї смерті (укуси комарів, здебільшого), свого життя (заперечення, із задоволенням). Я неохоче обговорюю абсурдність із будь-ким із вас, з тими, хто переслідував нас споконвіку. Яка користь купці згорьованих людських істот від крука? Нагромадження.

Тремтіння.

Рана.

Затичка.

Позіх.

Тягар.

Проміжок.

І так. Я справді їм кроликів, плюндрую гнізда, ковтаю бруд, чатую на смерть, знущаюся з голодних безхатьків, дезінформую, неправильно спрямовую. Ет, наклюй на це! Купа часу марнується.

Але мені глибоко небайдуже. Люди завжди здаються мені нудними, якщо тільки не охоплені скорботою. Дуже мало хто зі здорових, з тих, хто потрапив у катастрофу, з тих, хто голодує, з нормальних чи тих, хто процвітає, мене цікавить (цікавить МЕНЕ!), але діти без матері – так. Діти без матері – чисті круки. Для вразливого птаха це – стиглий фрукт, і як же солодко напасти на їхнє гніздо.