Читать книгу Притулок - Меделін Ру - Страница 5

Якщо в Деновій школі крутизни додавала новенька BMW на шкільній автостоянці, то на ПКНГК крутими вважалися техніка бренду «Apple» та чималі стоси книжок.

«Мабуть, так називається ця програма», – швиденько зметикував Ден. Студенти-волонтери, які роздавали ключі від кімнат і допомагали новоприбулим заселятися, постійно повторювали: «Ласкаво просимо на ПКНГК!», тож одного разу, коли Ден назвав їх повністю «підготовчі курси Нью-Гемпширського коледжу», вони глянули на нього так, ніби він був дуже милим, але геть простакуватим парубком.

Ден піднявся східцями на ґанок і ввійшов до величезного вестибюля. Гігантський канделябр ніяк не міг здолати темряву, що її створювали оббиті дерев’яними панелями стіни і сила-силенна меблів. Крізь масивну арку навпроти дверей Ден розгледів широкі сходи і коридори, що розходилися в обидва боки. Навіть студенти, що снували туди-сюди, не змогли позбавити його якогось гнітючого відчуття.

З валізами в руках Ден почав підійматися сходами. Через три невеликих прольоти він опинився перед своєю кімнатою під номером 3808. Він поставив свої речі на підлогу, відчинив двері й побачив, що його сусід по кімнаті вже заселився. Чи, краще сказати, вже порозкладав свої речі на полицях. Книжки, японські комікси манґа, довідники всіх форм і розмірів (більшість з них стосувалися біології) були дбайливо розкладені за кольорами на полицях. Його сусід зайняв точнісінько половину кімнати, а його валіза була застебнута й акуратно захована під ліжком. Половина шафи була заповнена його сорочками, штанями і куртками, що охайно висіли на вішаках: білі вішаки – для сорочок, блакитні – для штанів.

Здавалося, що хлопець живе тут уже кілька тижнів.

Ден затягнув свої валізи на вільне ліжко та оглянув меблі, які належатимуть йому цього літа. Ліжко, тумбочка, письмовий стіл – здавалося, що все було в гарному стані. Він відсунув верхню шухляду письмового столу – просто заради цікавості, чи, бува, не знайде там Біблії Гедеона[4] або вітального листа. Натомість він натрапив на маленький слизький аркуш фотопаперу. Він був старий, вицвілий, майже повністю білий. Ден ледве розгледів чоловіка на фото – літнього пана в окулярах, лікарському халаті й темній сорочці. Звичайнісіньке фото, якби не очі, точніше їх відсутність. Недбало – а може, й розгнівано – хтось їх замалював.