Читать книгу Не судилось - Михайло Старицький - Страница 10

Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.

Анна Петрiвна. Така тоска, нудота… нерви розбитi. Тiльки ви менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую…

Павло. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви шпацiруєте.

Анна Петрiвна. Чисте повiтря… Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева «Подводный камень»?

Павло. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча!

Проходять далi.

Iван Андрiйович (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба!

Шльома. Слухаю, пане! (Пiшов).

Жозефiна виходить з другого боку, смутна.

Iван Андрiйович (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель!

Жозефiна. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.

Iван Андрiйович. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо!

Жозефiна. Qu'est-ce-que c'est![27] баляка?

Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле… парле…

Жозефiна. Оui? Баляке?

Iван Андрiйович. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько i поговоримо.

Жозефiна. Мне не мошна… очень трудно, Ьiеn difficile…[28].

Iван Андрiйович. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку…

Жозефiна. Нет трошка… моя трошка не може.

Iван Андрiйович. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!

Сiдають на деревi.

Якi в вас славнi ручки!

Входить Харлампiй i крадеться тихо.

Жозефiна (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?[29].

Iван Андрiйович. I очки славнi… чим ви їх закаляли?

Жозефiна. Соmment?[30].

Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти).

Харлампiй кашляв.

Жозефiна (встає). Я так не хотiль! Lissez moi franquille![31].