Читать книгу Не судилось - Михайло Старицький - Страница 8

Тi ж i Аннушка.

Аннушка (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

Михайло. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

Аннушка. Надсмєшники!

Павло. Чого там мене треба?

Аннушка. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.

Михайло. Що се ти вигадала «тiк»?

Аннушка. Звьосно: галава балить.

Павло. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!

Аннушка. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.

Павло (з досадою). Та пiду вже! (Iде).

Михайло. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!

Аннушка. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…

Михайло. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?

Аннушка. На вас не догодиш.

Михайло. А ти лучче i не догоджай всякому.

Аннушка. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

Михайло. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.

Аннушка (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!

Михайло. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь — паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).