Читать книгу Талан - Михайло Старицький - Страница 21

Лучицька та Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн).

К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…

К в i т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись.

Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кiн).

Квiтка схопився за голову.

Завiса