Читать книгу Талан - Михайло Старицький - Страница 22

Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто – вхiднi, направо – до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей.

В И Х I Д  I

Палажка, Марина, потiм лакей.

М а р и н к а (за чаєм). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). I що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, – всi зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю.

П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами єднання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцює, i плаче, i репетує… А тi радiють, гукають, ляскають… один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить!

М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом… Збiгаю та куплю. (Одягається й iде).

В И Х I Д  II

Палажка i лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопiт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина – репа, а город – фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пiр'я!

Стук у дверi.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покiй дали.

В И Х I Д  III

Палажка i Квiтка.

К в i т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу – не пускають, питаюсь у того, другого – нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь – там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять…

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до неї, не допущу.