Читать книгу Талан - Михайло Старицький - Страница 6

Тi ж i Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папiроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнiйшому й шановнiйшому до самої землi!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькi, здоровенькi!

Ю р к о в и ч. I слава, i честь i хвала! Коло каси бiйка, в дверях давка, на гальорцi галас… Хороше?? Помiчаєте, як мене вашi панiї нашрубували, – балакаю!

К о т е н к о. I гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь… I його превосходительство… ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали…

Ю р к о в и ч. I се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? I це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то свiт перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним…

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахiтник, то йому i бог простить; а коли нiсенiтницю торочить все ж таки чоловiк освiчений, який орудує i пером, – так мене злiсть бере… Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пiзнаєте! Комiк i ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-нi-маю: ансамбль, комiк – вiрно! Ансамблева дружня гра… чудо… прелiсть! Звичайно, розумiється… Коли кругом талани… такого багато… Цiлий квiтник таланiв…

К о т е н к о. Та ви чоловiк розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всi кричали: де це ви таку дохлятину вискiпали?.. А я пробачив, що в тiм дрантi є вогник. Скiльки серця порвав, скiльки душi потратив, а таки розворушив жар i видув вогонь! Тепер-то всi тiшаться, а нiкому i в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої працi свiтовi не видко, ми, як кроти, пiд землею риємось та добуваємо камiнь блискучий… I спасибi нiхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди… Ми всi дивуємось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божкiв подавай, а старих – пiд лаву! Та ще надто коли новий божок у спiдницi! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжнiй талан, де всьому дiлу основа, – а вона i собi за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсiм справедливо… Ви менi просто розплющили очi… Це зовсiм вiрний i оригiнальний погляд… Я проводитиму… Тiльки треба за афiшi погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивiться тiльки холодним оком, то i талану у Лучицької як кiт наплакав; от у Квятковської природного живця бiльше…

Ю р к о в и ч. А знаєте, я i сам помiчав…

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як отi хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, – i вже у неї в головi замакiтрилось, уже до неї й на козi не пiд'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, – вона самородок, вона сама навчить кожного… i пiшла, i пiшла… Та замiсть того щоб вгору, та вниз! А тут iще отi безперi… А! гнав би просто усiх! Треба ж розрiзняти розвите дерево, яке не боїться нi дощу, нi сонця, од пуп'янка…

Ю р к о в и ч. Знаєте, вашi думки – їх просто низати на золоту глицю: ми теж слiпi, нам проводаря треба…

К о т е н к о. Конечне. Ходiм до моєї уборної… Коньячку пропустимо…

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.