Читать книгу Талан - Михайло Старицький - Страница 8

Кулiшевич i Квiтка.

К в i т к а. Нема, нема її; я вже забiгав сюди…

К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в i т к а. А як слаба?

К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане…

К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно?

К у л i ш е в и ч. А що ж менi – на мур дратись чи землю їсти?

К в i т к а. Та за неї i пiд колеса вагона…

К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу… це вже вибачайте!

К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як?

К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи!

К в i т к а. У мене душi нема…

К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде – надивитесь… А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте…

К в i т к а (зiтха). Я до неї невхожий…

К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в i т к а. Та… сливе… те…

К у л i ш е в и ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в i т к а. Не знаю… ми перше… добре знайомi були… але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа…

К у л i ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини… А я думала… Хiба той?

К в i т к а. Хто? Що?

К у л i ш е в и ч. Нiчого! Все будете знать – рано постарiєтесь.

Кв i т к а. Скажiть-бо, голубочко!

К у л i ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в i т к а. Рiднесенька! Одкрийте менi очi… Я слiпий… я божевiльний!..

К у л i ш е в и ч. Та нiчого!.. От намiгся! А радi б були, коли б зглянулась?

К в i т к а. Сказився б!

К у л i ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

К в i т к а. Не до жартiв, не до жартiв менi.

К у л i ш е в и ч. Бiдненький! (Показує на Маринку, що бiжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в i т к а. Ага, ага! (Бiжить догнати).

К у л i ш е в и ч (вслiд йому). Смали, смали халявки, вскочиш i в лабети!