Читать книгу Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу - Мік Вікінг - Страница 10

Ще 2000 року гарвардський професор і політолог Роберт Путнем опублікував книгу «Самотня гра в боулінг», де йшлося про занепад американського громадянського суспільства. Путнем стверджував, що американці дедалі менше схильні до соціалізації і соціальної діяльності, що завдає шкоди американському суспільству в цілому.

Американці значно рідше стали брати участь у добровільній роботі, ходити до церкви, спілкуватися з сусідами, запрошувати друзів додому, заходити в бари, вступати до спілок або просто проводити час із друзями (та їхніми котами).

Почасти це є причиною того, що за останні кілька десятиліть такі країни, як США, стали багатшими, але рівень щастя в них помітно знизився. Складається враження, що люди намагаються знайти щастя не там, де треба. Гірше те, що це відбувається не лише в Америці, а в усьому світі. Ми, людські створіння, почуваємося значно щасливішими, коли пов’язані з іншими нам подібними. І поки що я не знайшов потужнішої сили, яка лежить в основі людського щастя, ніж задоволення, прагнення людини до любові, дружби й належності до спільноти. У будь-якому разі, люди хочуть соціалізуватися і об’єднуватися, але не знають, як саме це зробити.

Із розвитком технологій це завдання стало ще важчим. Ми постійно перебуваємо на зв’язку, але водночас іще більше почуваємося самотніми. Наші стосунки ускладнилися, ставши вимогливими й безладними, тож ми намагаємося навести лад за допомогою технологій. Насамперед ми стали частіше телефонувати одне одному, але не зустрічатися, тепер ми радше надішлемо повідомлення, аніж подзвонимо. Нас приваблює ілюзія зв’язку без необхідності близькості. Звісно, соціальні мережі мають і позитивні сторони – наприклад, підтримка зв’язку при географічній недосяжності, – проте водночас ми бачимо, що люди, які менше використовують соцмережі, щасливіші й більше пов’язані в реальному світі.

У 2015 році в Інституті дослідження щастя ми провели експеримент: запитали в учасників, наскільки вони щасливі. Потім поділили їх на групи: контрольна група продовжувала користуватися «Фейсбуком», як зазвичай, а експериментальна група не повинна була заходити в соцмережу впродовж тижня. За тиждень ми знову попросили учасників оцінити свій рівень щастя.

У результаті учасники експериментальної групи сказали, що стали значно більше задоволені життям. Люди з цієї групи також повідомляли, що в їхньому житті побільшало радощів і вони стали почуватися менш самотніми. Припинення користування «Фейсбуком» призвело до збільшення їхньої соціальної активності та задоволення суспільним життям. Попри необхідність проводити подальші дослідження, щоб зрозуміти довгострокові результати таких заходів, уже наявні результати демонструють, що цифрові технології досі перебувають у зародковому стані щодо нашої здатності коректно їх використовувати. Однією із проблем є організація критичної аналогової маси на рівні місцевої громади. Завдяки цій «критичній аналоговій масі» я маю достатньо людей, яких іще не захопили ґаджети, і серед них точно знайдеться той, із ким можна пограти чи поговорити. Як можна бути впевненими, що є з ким пограти, якщо відключитися від цифрової спільноти? Далі ми побачимо, що данська школа, здається, знайшла вихід із ситуації.

Щаслива порада:Критична аналогова маса

Заохочуйте своїх друзів і рідних організовувати «безґаджетові» або офлайн-дні впродовж тижня. Уникайте потягу залізти в телефон, перевірити пошту, соцмережі, месенджери. Проведіть цифровий детокс.

Крім розпалювання багаття в день літнього сонцестояння, поле біля нашого будиночка часто використовувалося для ігор. Коли я був малим, ми легко набирали десь двадцять п’ять дітей, щоб пограти в раундбол (гра, подібна до бейсболу, але простіша). Звичайно, це було ще в доайпадову епоху. Минулого року британська благодійна організація Action for Children («Дії заради дітей») провела опитування, яке показало, що батькам стало набагато важче переконати дитину вимкнути комп’ютер, телефон чи інший ґаджет, ніж примусити виконати домашні завдання. Один із чотирьох батьків скаржився, що не може контролювати час, який дитина проводить за комп’ютерною грою або в планшеті. І лише 10% батьків мусять постійно битися за виконання дітьми домашніх завдань. Однією з причин цієї ситуації є те, що діти не хочуть залишатися за межами своєї цифрової спільноти.

Одна данська школа закритого типу для створення спільноти збиралася запровадити те, що діти називають надзвичайними заходами. Співробітники вирішили конфіскувати всі смартфони та інші ґаджети. Доступ до «Фейсбуку», «Інстаграму» та «Снепчату» був обмежений лише однією годиною на день, оскільки учні користувалися своїми пристроями тільки в цей час. Після першого семестру питання цієї системи поставили на учнівське голосування: «Чи слід продовжувати роботу за цією системою? Чи віддати телефони й ґаджети та вільно користуватися ними, скільки захочеться?» Вісімдесят відсотків учнів ствердно проголосували за перший варіант. Слід зауважити, що такі заходи працюють лише за згоди достатньої кількості людей.

Якщо у вас одного немає телефону, а решта людей чатиться зі своїми друзями, це сумна картина. Отже, необхідно набрати критичну масу в середині вашого соціального кола. Ви можете переконати частину родин на вашій вулиці зробити вечір четверга вечором без цифрових приладів і відправити дітей бавитися разом. Або просто зробити вечір четверга домашнім, сімейним вечором усередині власної родини. Іншим варіантом може бути вечеря без телефону – відмовитися від онлайн-життя на дві години. Або, приміром, установити кошик для телефонів поряд із вішаками для одягу й заохотити друзів складати туди свої пристрої під час візиту до вас.

Спільність

Bofoellesskab – громада

Данія: Схема спільного проживання покликана створити одночасно приватність і спільноту, співпричетність. Сім’ї живуть кожна осібно і водночас – разом, зменшуючи соціальну ізоляцію та труднощі щоденної логістики. Докладніше про це – на стор. 45—51.

Перетворення вулиці на спільноту

Перт, Австралія: Шані, молода жінка з Канади, скориставшись мудрістю Маленького принца, перетворила свою вулицю на спільноту, запровадивши вечори піци, спільний перегляд кіно, спільне садівництво, городництво та розведення кіз. Вона запитувала людей про їхні уявлення щодо вулиці, на якій вони мріяли б жити. Більше про це дивіться на стор. 57—63.

Національний день сусідів

Нідерланди: Голландське уявлення про те, що добрий сусід кращий, ніж далекий друг, перетворило ідею зустрічей сусідів за кавою на загальнонаціональну подію, яку відзначають у двох тисячах голландських округів. Дізнайтеся більше на стор. 68.

Від міста моторів до міста-саду

Детройт, США: Після фінансової кризи, яка зруйнувала економіку Детройта, люди почали відновлювати місто, перетворюючи його з міста моторів на місто-сад. По всьому Детройту були засновані громадські сади, садочки та грядки. Наразі місто є лідером руху міської агрокультури.

Моай

Окінава, Японія: осередок найздоровіших людей у світі. Людське життя тут може тривати понад сто років. Дехто вважає, що це прямо пов’язано з традицією «моай», що означає «прямування разом до спільної мети». У традиційному житті в Окінаві чільне місце посідає створення невеликих громад, безпечних соціальних мереж, члени яких пов’язані одне з одним довіку. Моай як певний інститут соціальної підтримки від народження дитини допомагає їй інтегруватися у довічну спільноту. Якщо в людини сталася серйозна проблема, фінансові труднощі, хвороба, горе від утрати близької чи коханої людини, увесь моай прийде на допомогу.

День мертвих (Dı´a de los Muertos)

Мексика: святкування Дня мертвих відбувається щороку між 28 жовтня і 2 листопада. Існує повір’я, що цього дня ті, хто відійшов в інші світи, отримують право відвідати друзів і родичів на цій землі. Люди відвідують могили своїх рідних і близьких, приносять із собою їжу і питво. Головною ідеєю відзначання цього дня є радше святкування життя, ніж скорбота за його скороминущістю, створення відчуття спільності навіть тоді, коли ми втрачаємо близьких.

Без цілого села дитини не виростиш

Західна Африка: прислів’я «Без цілого села дитини не виростиш» існує у багатьох різних африканських мовах і діалектах, але кажуть, що воно походить із народів іґбо та йоруба на заході Африки. Спілкування формує нашу поведінку – і прислів’я нагадує, що, шануючи наші взаємини, ми всі стаємо щасливими.