Читать книгу Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу - Мік Вікінг - Страница 3

Уранці 9 листопада 2016 року я прокинувся о п’ятій ранку від сигналу тривоги, який лунав по всьому готелю, де я зупинився. Готель був розташований у центрі Парижа, куди я прибув, аби дати низку інтерв’ю. Це були дні першої річниці терористичного нападу, якого зазнало місто.

Біля входу в будівлю зібралися гості, усі заспані та в білих готельних халатах. О 5:30 готель перевірили і нам дозволили повернутися, але я вже й на думці не мав знову вкластися спати. Організм накачався адреналіном, а оскільки я щойно повернувся з Африки, то мій внутрішній годинник випереджав місцевий час на сім годин. Я вирішив, що треба попрацювати, і поліз у валізу по ноутбук. Саме тоді я й побачив, що залишив свій новенький комп’ютер у літаку (завжди перевіряйте кишені на сидінні попереду!). І резервної копії перших розділів цієї книги не було на жодних інших носіях, крім загубленого ноутбука.

Засмучений і втомлений, я сердився сам на себе. Я подумав, що, може, хороші новини бодай трохи розрадять мене. На той час у США вже завершився підрахунок голосів на президентських виборах, і мені здалося, що було б чудово почути про першу жінку-президента в історії. Отже, я увімкнув новини.

Того дня у мене було заплановано вісім інтерв’ю поспіль. Вісім журналістів, які, найімовірніше, обов’язково запитають: «От ви вивчаєте щастя. А наскільки ви самі почуваєтеся щасливим?»

Наскільки я почувався щасливим? Чи можливо якось обчислити почуття? І як можна обчислити щастя?

Упродовж десятиліть світ мав єдиний спосіб вимірювання щастя. Уявіть, що дві подруги зустрілися після того, як не бачилися багато років. «Як справи?» – запитує одна у другої. «Я заробляю 40 800 євро на рік», – відповідає та. За традицією саме так ми звикли вимірювати наш добробут. Звикли, що гроші дорівнюють щастю. Однак це не єдиний показник нашого щастя.

На жаль, саме так ми й оцінювали свій рівень щастя в минулому, сприймаючи дохід як замінник щастя, добробуту і рівня життя. Показник ВВП на душу населення ми вважали оцінкою розвитку народу. Однією з причин цього є те, що дохід – національний чи індивідуальний – показник об’єктивний. А щастя – ні. Щастя суб’єктивне.

Наведу найперше запитання, яке я чую, коли розповідаю, що Інститут дослідження щастя намагається виміряти рівень щастя:

«Як же ви можете виміряти щастя? Це ж так суб’єктивно!»

Так-так, звичайно, щастя – дуже суб’єктивне почуття. І воно таким і має бути. Як на мене, це взагалі не питання. Для моїх досліджень важливо те, як ви відчуваєте своє життя. Саме це має значення. Думаю, лише ви можете розсудити, щасливі ви чи ні. Те, як ви почуваєтеся, і є нашим новим мірилом. А вже потім я намагаюся збагнути, чому саме ви так почуваєтеся. Якщо ви щасливіші, ніж ваш сусід, у якого більший будинок, крута машина й ідеальна дружина, – за нашими мірками ви той, хто робить усе правильно.

Працювати із суб’єктивними показниками доволі важко, але можливо. Ми постійно цим займаємося, коли йдеться про стрес, тривогу, депресію, які теж є суб’єктивними явищами. Зрештою, тут може йтися лише про те, як ми, окремі особистості, сприймаємо наше життя.

Для різних людей щастя означає цілком різні речі. У вас може бути одне уявлення про те, що таке щастя, а в мене геть інше. Просто зараз під словом «щастя» ми розуміємо зовсім різне, що, з наукової точки зору, доволі ускладнює роботу над питанням. Отже, найперше, що нам потрібно зробити, – чітко визначити складники щастя.

Наприклад, якщо нам потрібно дізнатися, як саме працює економіка, ми розглядатимемо такі показники, як: ВВП, коефіцієнти росту, кредитні ставки, рівень безробіття. І кожен показник дає нам додаткову інформацію про стан економіки в цілому. Так само ми працюємо й зі щастям. Це узагальнене поняття, збірний термін. Ми розбиваємо його на компоненти і вивчаємо кожен окремо. А тепер повернімося до ранкових подій у Парижі. Наскільки щасливим я почувався?

Якщо взяти мої почуття тієї конкретної миті, то я сердився на себе за те, що загубив ноутбук. Я був утомлений і засмучений тим, що американцям доведеться пережити чотири нелегкі роки. Коротко кажучи, я був сердитий, утомлений і засмучений. Щасливий? Не дуже. І зовсім не такий щасливий, як тоді, коли ми сиділи на залитому сонцем балконі в Альпах, поїдаючи залишки піци з друзями. З іншого боку, половина мого рекламного туру з презентацією книги вже минула, і я мав можливість говорити з людьми про свою роботу, про щастя, тож загалом доля була до мене дуже прихильною.

Три виміри щастя

Для дослідження щастя насамперед необхідно зрозуміти відмінність між сьогочасним відчуттям щасливості та почуттям щастя загалом. Ці два стани ми називаємо відповідно афективний (емоційний) і когнітивний (сприймальний, пізнавальний) виміри.

Афективний – гедоністичний – вимір вивчає емоції людей у повсякденному житті. Згадайте-но, приміром, учорашній день. Як ви почувалися: пригніченими, сумними, стривоженими, схвильованими? Чи сміялися ви? Чи почувалися щасливими? Чи відчували, що вас люблять?

Щоб дати когнітивну оцінку, людині необхідно замислитися над своїм життям і оцінити його. Чи задоволені ви життям? Наскільки ви загалом почуваєтеся щасливими? Поміркуйте, яке у вас могло б бути найкраще життя. А яке – найгірше? Як ви гадаєте, в якій точці між цими двома «пунктами» ви перебуваєте зараз? Що для вас включає поняття «найкраще життя»: багатство і славу чи перебування вдома, щоб дати дітям домашню освіту? Особисто я вважаю ці дві мрії рівнозначними. Коли йдеться про оцінку щастя, важливим є те, чи маєте ви мрію та чи відчуваєте, що живете так, як мрієте.

Звичайно, афективний і когнітивний виміри пов’язані між собою і певною мірою накладаються один на одного. Якщо кожен ваш день наповнений позитивними емоціями, то більш імовірно, що ви й загалом почуватиметеся щасливішою людиною. Але так само ми можемо почуватися досить кепсько зранку, проте водночас відчувати, що загалом у нас чудове життя.

Мені доведеться трохи ускладнити розповідь і презентувати вам третій вимір, який називається «евдемонізм». Це давньогрецьке слово, яке означає «щастя». Цей вимір базується на аристотелівському визначенні щастя. Аристотель щасливим уважав змістовне й цілеспрямоване життя. У цій книзі я здебільшого говоритиму про загальне щастя – щастя в когнітивному вимірі – та про людей, які вважають своє життя чудовим. Проте ми також поговоримо і про щоденний настрій та про відчуття і наявність мети в житті.

Після розгляду всіх трьох вимірів в Інституті дослідження щастя ми зазвичай починаємо слідкувати за людьми. Не переслідувати, не шпигувати, а досліджувати їхнє життя з наукової точки зору.

Ми спостерігаємо за великими групами людей упродовж тривалого періоду та відзначаємо, як зміни в їхньому житті впливають на відчуття щастя. Якщо спостерігати за вами і ще десятьма тисячами інших людей, то за десять років рано чи пізно в кожного відбуваються значні зміни, які дуже впливають на відчуття щастя чи нещастя. Хтось прихиляється до когось, хтось ухиляється, хтось приходить у наше життя, а хтось із нього йде, когось підвищили, когось звільнили, хтось переїхав жити до столиці, хтось утік за місто, хтось розбив іншому серце, а хтось страждає через розбите серце. За десять років гарантовано трапляються і злети, і падіння, ми стаємо свідками перемог і втрат. Питання полягає в тому, яким чином усі ці зміни життєвих обставин впливають на різні виміри щастя. Що можна вважати середнім показником впливу на людське задоволення життям – подвоєння доходів, одруження чи переїзд за місто? Саме це ми й намагаємося з’ясувати.

Як ви можете бачити, загалом люди, які живуть не в містах, щасливіші за мешканців мегаполісів. Чи правда, що відчуття щастя у людини посилюється, коли вона переїжджає жити в село? Насправді дуже важко сказати, що є причиною, а що наслідком. Можливо, люди, які переїжджають і живуть у мегаполісах, менш щасливі не через власне розмір населеного пункту, а через тип характеру людини, яка обирає життя у великому місті. Можливо, люди, яких приваблює міське життя, амбітніші, а темним боком амбітності є те, що людина постійно незадоволена собою та своїм поточним становищем. В ідеальному варіанті я б узяв двох близнюків, розділив би їх після народження, кинув би монетку, кому з них жити в місті, а кому в селі, а тоді подивився б на їхнє життя. Проте влада не дозволяє проводити такі експерименти.

Іншими словами, ми багато чого не можемо контролювати, і наука про щастя має чимало підводних каменів та перепон. Звісно, найлегше буде відкинутися на спинку і сказати, що здобути знання у цій сфері – просто неможливо. Я досі не почув переконливого аргументу, чому щастя – це єдина річ у світі, яку ми не можемо вивчити науковими методами. Тож значно легше сісти в крісло, схрестити руки й оголосити, що це неможливо. Але саме такі люди ніколи не відкривають нових континентів і не ступають на поверхню Місяця. Проте дещо змушує мене пишатися тим, що я належу до когорти людей, які попри помилки та провали не втрачають допитливості та збагачують уяву. Це ті люди, які дивляться на червону безживну планету десь далеко у Всесвіті й думають: «Як же нам туди дістатися?» То чом би нам не спробувати розсунути кордони наших звичних уявлень про життя? Наприклад, я вбачаю великі можливості вдосконалити наше щастя завдяки невеличким поправкам у нашій поведінці. Бо ж великі речі часто починаються з маленьких кроків.