Читать книгу Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу - Мік Вікінг - Страница 7

1. УКЛАСТИ ДОВІДНИК МЕШКАНЦІВ ВУЛИЦІ ЧИ ПІД’ЇЗДУ

Постукайте до сусідів і відрекомендуйтеся. Крім того, не забувайте, що є інтроверти, – тож киньте анкети для реєстрації кожному мешканцеві в поштову скриньку. Ви можете сказати людям, що створюєте цей список на випадок, якщо прорвуть труби, або для інших надзвичайних ситуацій. Запитуйте імена й контактну інформацію, але також продумайте й деякі інші запитання, які дозволять вам краще пізнати людей. Чи можете ви доглядати за котом або собакою? (Так! А можна я буду інколи вигулювати собаку?) Яка ваша улюблена книга? (Я не можу визначитися між «Великим Ґетсбі» і «Прощавай, зброє!».) Скількома мовами ви говорите? (У середньому – трьома. А після пляшки вина – п’ятьма; поки не випив ранкову каву – ледве однією.) Спробуйте зосередитися на навичках, які можуть бути корисні для інших сусідів. Хто добре знається на комп’ютерах? Хто знає, як замінити шину? Хто знає, як зберігати фрукти?

2. ПОСТАВИТИ ШАФКУ ДЛЯ ОБМІНУ КНИЖКАМИ

Дуже простим способом початку налагодження спілкування є створення міні-бібліотеки за принципом «узяв одну книгу – поклади іншу». Така бібліотека не повинна бути вишуканою чи рідкісною і не має містити колекцію сувоїв Олександрійської бібліотеки.

У моєму під’їзді у Стокгольмі я просто ставлю книги на поштові скриньки. Атмосфера стає більш домашньою і затишною. І дуже цікаво спостерігати за тим, які книги люди беруть почитати і як такий обмін заохочує сусідів до взаємодії. Наразі в моїй під’їзній колекції є такі примірники, як «Коротка історія архітектури», «Великий Ґетсбі» і «Вступ до статистичного аналізу». Перші дві з якихось причин найпопулярніші.

3. БУВАТИ У М’ЯКІЙ МЕЖІ

У моєму дворі під вікнами кухні стоїть лавка, на якій я часто сиджу і читаю. Із цього місця видно каштан і чутно, як вітер шелестить у листі. Ця лавка – напівприватне місце, де я, з одного боку, можу побути на самоті, а з іншого – перебувати близько до громадського простору. Таким чином, люди, які проминають мій двір, можуть привітатися й запитати, що я читаю. Ви ніколи не познайомитеся зі своїми сусідами, якщо не зустрічатимете їх. Такі місця – сади, що виходять на вулицю, і веранди – називаються «м’яка межа». Дослідження показують, що на вулицях із такими «м’якими межами» люди почуваються безпечніше і намагаються затриматися на довше. Коли людина просто стоїть перед своїм будинком, від неї йдуть гостинні вібрації, які заохочують оточення до спілкування. Мало хто наважиться зайти до вас у кухню, щоб привітатися, але якщо ви сидите в саду, що виходить на вулицю, у людей більше шансів дізнатися про вас, а у вас – про них. Читаючи у своїй «відкритій читальні», я дізнався, що наді мною живе Пітер із донькою Катрін, а ще вище живе Маджед, який має магазинчик і продає фрукти (і напрочуд смачні персики), а одного разу я зустрів його, коли він поїхав на прогулянку велосипедом – уперше за двадцять років. Найцікавіше, що шуми від сусідів перестають дратувати, коли ви знайомитеся з цими людьми і їхніми історіями.

4. ЗРОБИТИ ГОРОД ДЛЯ ВСІХ

Не кожен будинок має такі «м’які межі», але десь поблизу все ж має бути бодай невеликий клапоть землі, який можна використати як город для всієї спільноти – це не лише перевірений часом спосіб виростити трохи зелені, а й об’єднати людей однією справою та «пустити корені». Догляд за помідорами – це не лише певний вид розслаблення і медитації, а й спосіб об’єднати людей, які живуть поряд, і розвинути дух спільності. Іншими словами, це чудовий спосіб відчути сільську атмосферу у великому місті.

Хоч у цьому плані ще потрібно проводити чимало досліджень, проте є дані, що городництво корисно впливає на наше психічне здоров’я. Чарівної пігулки, яка виліковує депресію, не існує, а город може служити в цьому випадку проміжною ланкою між ліжком і зовнішнім світом, яка виводить нас, образно кажучи, із тіні на світло. Кілька років тому наш Інститут працював на замовлення одного данського міста. Ми розробляли стратегію покращення якості життя громадян і, зокрема, радили облаштувати спільні невеликі городи, оскільки однією з головних проблем міста була самотність людей. Захопившись цією ідеєю, ми вирішили облаштувати і власну грядку й незабаром це зробили. На той час наш офіс розташовувався прямо навпроти церкви і в нас був невеликий шматок землі. Коли ми купили й завезли ґрунт, то запросили сусідів, розробили двадцять високих грядок і закріпили це дійство смачним барбекю.

5. ЗАПУСТИТИ ПРОГРАМУ СПІЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАМИ

Середньостатистичне використання дриля чи перфоратора однією родиною – кілька хвилин на рік. Отже, тримати ці прилади в домівці немає особливої потреби. Дрилі, перфоратори, молотки, набір із чотирьох різних викруток – усе це займає чимало місця, не кажучи вже про мітли чи пневматичні машини для прибирання опалого листя або снігу.

Спільне використання інструментів теж є непоганим приводом для знайомства між сусідами. Словом, якщо користуватися одним набором інструментів спільно з сусідами, то можна отримати більше ресурсів, глибше відчуття спільності та менше барахла в кожній домівці. Укладаючи опис-довідник сусідів, можна запитати, якими інструментами люди готові поділитися і яких інструментів вони можуть потребувати. А якщо в підвалі будинку є місце, то можна створити «дошку або бібліотеку інструментів». Почепіть на стіну дошку, забийте в неї кілька цвяхів, щоб повісити інструменти: молоток, викрутки, пилки. Обведіть крейдою контур навколо предметів, що вказуватиме на місце інструмента. Також можна намалювати форми тих інструментів, яких не вистачає, щоб сусіди, у яких ці прилади валяються без діла, могли ними поділитися.