Читать книгу Крихітка фея та інші британські казки - Народна творчість - Страница 7

Давним-давно, за часів славних лицарів і турнірів, жив один лицар. Але, як ми далі побачимо, не був він славним, а був звичайним пройдисвітом, хоч і мав герба з крилатим змієм. Якось цей лицар їхав з королівським почтом на полювання. За якийсь час наш герой захотів пити. У лісі він зустрів дроворуба, якого й спитав, де тут можна знайти джерело.

– Та навіщо тобі джерело, шановний лицарю? – здивувався дроворуб. – Бачиш – он там починається пагорб, то ти виберись на нього і скажи: «Хочу пити!»

– І що, тоді мені одразу пити перехочеться? – посміявся з дроворуба лицар.

– Ні, – вів далі дроворуб, – після того, як ти вимовиш ці слова, з’явиться чолов’яга в шовковій лівреї і запропонує тобі ріг, прикрашений коштовним камінням. Такі наші предки колись робили. А в тому розі буде духмяне питво, яке вмить позбавить тебе спраги і наповнить тіло свіжістю та силою.

– А ти ж сам у ці казки віриш? – поцікавився лицар.

– Та я не тільки вірю, але й бував на тому пагорбі не раз, – відповів йому дроворуб. – Та у нас тут всі знають про цей пагорб.

– А коли всі знають, то чому ж іще ніхто рога того коштовного, про якого ти мені тут торочиш, не вкрав? – здивувався лицар.

– Ось цього я тобі не скажу, шляхетний пане, – відповів дроворуб, розуміючи, що даремно він лицарю про пагорб розказав.

Лицар хмикнув і поїхав до пагорба.

Пагорб був великий, і лицар зрозумів, що на коні туди не забереться. Він прив’язав коня біля підніжжя пагорба, а далі пішов вузькою стежкою, яка вела на вершину. Доки дістався до вершини, лицар весь аж облився потом, а його спрага стала ще більшою, а оскільки обмежувати ні в чому він себе не любив, то як закричить на всю горлянку:

– Хочу пити!

І, як казав дроворуб, тієї ж миті невідь-звідки з’явився чолов’яга в шовковій лівреї і подав лицареві ріг, прикрашений діамантами та рубінами – таких великих лицар зроду-віку не бачив. Осушив той ріг лицар, і сили до нього повернулися, а про спрагу він і думати забув. Але став він гадати про те, як вкрасти цей ріг. Та нічого розумнішого він не придумав, як щодуху кинутися геть з рогом, забувши про лицарські честь і гідність.

Але далеко лицар зі змієм на щиті не втік. Дроворуб після розмови з ним про все розповів графу Глостерському, який наздогнав безчесного лицаря і вбив його, забравши ріг. Щоправда, граф не повернув ріг назад на пагорб, а подарував на знак своєї відданості на тому ж полюванні своєму королю, Генріхові Плантагенету.

Відтоді на пагорбі скільки не кричи – ніхто тобі вже не принесе напитися.