Читать книгу Амаркорд (збірник) - Наталка Сняданко - Страница 24

Залишається допрасувати ще шість сорочок. Комір, правий рукав, лівий рукав, спинка, перед, знову комір. Дорога імпортна праска старанно парує, за вікном непомітно починається вечір і все помітніше – дощ, у мене вчора вкрали велосипед, а сьогодні я згубила парасолю. Прасувальна дошка теж імпортна, теж дорога, що аж ніяк не позначається на покращенні мого ставлення до роботи, хіба що на її результатах. Зароблених сьогодні грошей повинно вистачити не лише на трамвай, нову парасолю, а й на весь наступний тиждень. Якщо дуже постаратися, то їх і вистачить, але настрій усе одно кепський.

– Ви хотіли б, щоб я зіграв для Вас щось на цьому інструменті? – як завжди, за півгодини до закінчення моєї роботи, питає гер Вайс.

Уроджена німецька точність примушує його завжди висловлюватися повними реченнями. Гер Вайс ніколи не скаже: «Ви хотіли б, щоб я зіграв для Вас щось на інструменті?» чи «Ви хотіли б, щоб я зіграв для Вас щось?», не кажучи вже про «Ви хотіли б, щоб я зіграв щось?» Ми знайомі вже півроку, щосуботи я прасую його сорочки, він грає «щось на цьому інструменті» – і звучить одна й та ж фраза, без жодних змін. Так, ніби в нього є ще якийсь інструмент, крім «цього», або існують інші можливості: зіграти не «щось», не на «інструменті» або для когось іншого. Я мовчки киваю на знак згоди, і він починає. Мені здається, він би збився на фальш, якби дізнався, як мене все це дістало.

– Yesterd-a-a-y, – ніби прочитавши мої думки, з'їжджає з ноти гер Вайс і відкашлюється. – Я краще почну з чогось бадьорішого. Будьте обережні з праскою. Тканину цієї сорочки легко пошкодити занадто гарячим лезом, – попереджує він мене і продовжує вже упевненіше. – All my loves…

Цікаво, як часто він мастурбує?

Гер Вайс не зробив мені нічого поганого. Зовсім навпаки. Він відгукнувся на моє оголошення в газеті, коли мені терміново була потрібна робота, придбав гумові рукавички, щоб миючі засоби не так сильно подразнювали мою шкіру, а вигляд запльованого рукомийника – мою жіночу гідність. Платить мені за дві години роботи, навіть якщо насправді це було лише півтори, завжди привітно усміхається і майже ніколи не контролює, наскільки якісно я відмила унітаз. Гер Вайс завжди ставить для мене на столі в кухні тарілку з цукерками, пляшку з мінеральною водою і виконує як мінімум два музичних твори на електричних клавішах, пардон, «цьому інструменті», а потім розповідає про свої успіхи у вивченні французької мови. Він почав вчити її ще в школі, як і всі у Фрайбурзі, майже щотижня буває у Франції, як і майже всі у Фрайбурзі, розташованому поряд із французьким кордоном, але спілкуватися зі справжніми французами все ще не наважується, вважаючи свої знання недостатніми для такого відповідального кроку.

Гер Вайс час від часу міняє таблички під кнопкою свого дзвінка. На одній із них поряд із його прізвищем зазначено: «Dr. Philologie», тобто доктор філології, на іншій: «Dr. Phsychologie», тобто доктор психології. Гер Вайс передплачує журнал «Еротика для самотніх» і, здається, нікому не може зробити нічого поганого, але єдине, чого мені хочеться під час перебування у «цій» квартирі, – це поцілити «цією» праскою у «цю» його лисіючу голову.

Моя співпраця з фірмою «Ґраф-сервіс» розвивалася досить успішно. Міхаель Граф почав мити вікна три роки тому. Раніше він працював продавцем у магазині меблів. Робота була спокійною і цілком влаштовувала Міхаеля, але не його дружину. Дружині видавалося, що дві з половиною тисячі марок на місяць – надто мізерна сума для того, аби пристойно жити. Тим більше вдвох: дітей у них не було, сама дружина не працювала. Аби покращити стан сімейного бюджету, Міхаель розрахувався з магазину меблів, взяв у банку позику і відкрив фірму «Граф-сервіс».

Німеччина – країна високих податків, особливо для людей, що займаються самостійним бізнесом. Тому перші два роки Міхаелеві довелося працювати втричі більше, ніж раніше, за суму значно меншу, ніж його колишня зарплата. Дружині це сподобалося ще менше, і після півтора року нічних прибирань чоловіка, прибирань по вихідних, цілодобового миття вікон в період масових відпусток, роботи зі шкідливими хімікатами, сильної втоми і високих податків вона пішла від Міхаеля.

Третій рік виявився більш вдалим. Кілька великих фірм замовили «Ґраф-сервіс» для постійної роботи, у Міхаеля з'явилися співробітники, точніше співробітниці (він принципово не брав на роботу чоловіків, вважаючи їх нездатними до такої делікатної справи), заробляти він почав більше, працювати – менше.

Коли ми познайомилися з Міхаелем, він вже був закоханий в Еллу, дівчину, що народилася в Казахстані і три роки тому переїхала до Фрайбурґа разом із батьками. Елла працювала офіціанткою в російському ресторані й уже понад три роки збиралася піти на курси німецької.

– У неї зовсім не залишається на це часу, – пояснював мені Міхаель, – вона працює три дні на тиждень по п'ять годин. А для дівчини з такою фігурою це багато. Розумієш, вона дуже худа, майже нічого не їсть. Тому швидко втомлюється.

В Елли був наречений, який на той момент перебував у в'язниці за грошові махінації. Наречений теж народився в Казахстані, переїхав до Фрайбурґа разом із батьками і намагався досягти високого рівня добробуту для своєї нареченої, щоправда, в інший спосіб, ніж Міхаель.

Міхаель закохався в Еллу з першого погляду. Він чекав у ресторані, де вона працювала, поки закінчиться її зміна, і відвозив її додому на своєму чорному «мерседесі», щоранку відправляв їй букет свіжих квітів, запрошував провести з ним вихідні в Тоскані, писав закохані листи, навіть попросив мене навчити його кількох російських слів.