Читать книгу Амаркорд (збірник) - Наталка Сняданко - Страница 35

– Як Ви ставитеся до фемінізму? – запитав якось Герман мою бабцю, спостерігаючи за тим, як вона ліпить вареники. Точніше, запитав він мене. Моїм завданням було перекласти запитання.

– Бабушка, Герман питає, як ти думаєш, чи це було б добре, якби чоловіки вміли готувати їсти? – Це була одна з тих розмов, під час якої часто доводилося жертвувати точністю перекладу задля досягнення взаєморозуміння.

– Та ти шо, внученька, Боже сохрани, вони ж тільки продукти попортять. Нє, мужиків не можна пускать до серйозного діла. Твій, правда, хароший, і попилососе, і приготовить шо може, но то німець, а наших – Боже сохрани.

– Негативно, – переклала я Германові.

– Чому?

– Бабця вважає, що суспільний розподіл функцій зумовлений біологічними відмінностями, і це неможливо подолати на генетичному рівні.

– Хіба у твоїй країні жінки не борються за рівні з чоловіками права?

– Лише деякі, але до них ставляться скептично.

– Чому?

– У нас консервативна країна.

– Це я помітив, але ж на інтелігентному рівні ця проблема, безумовно, повинна викликати ширший суспільний дискурс.

– Я не думаю, що моя бабця причетна до цього дискурсу.

– А ти?

– Я не знаю.

– Але ж ти сучасна освічена жінка, довший час жила на Заході. Як ти можеш байдуже ставитися до таких важливих речей? Це соромно для інтелігентної людини.

– Можливо. Але мені здається принизливою потреба доводити те, що жінка – настільки ж повноцінна особистість, як і чоловік. Невже це не очевидно? А крім того, як можна говорити про «всіх жінок» і «всіх чоловіків»? Усі ми різні, і чому б не припустити, що деяким жінкам подобається бути залежними від їхніх чоловіків, що для них сім'я важливіша за самореалізацію, роботу і все інше? Я нічого не маю проти ідеї фемінізму як права на рівність, але пропагувати це як єдино можливу модель свідомості – це теж обмеження.

– Ну, а як ти ставишся до того, що колись одяг був суворо розподілений за статями, жінкам забороняли носити чоловіче вбрання, примушували їх затягуватися в корсети і сукні, у яких не те що пересуватися, а й дихати не завжди було можливо? А якщо вони все ж наважувалися одягнути штани, то це вважалося страшним гріхом.

– Коли чоловіки одягали жіноче вбрання, це теж вважалося непристойним. Зате тепер жінки носять штани, а багато чоловіків навіть у найбільшу літню спеку не можуть убрати на себе легкої сукні чи спідниці. Чому ніхто не організує рух захисту їхніх прав? До речі, розподіл одягу за статями не відразу виник у європейській культурі. Давні греки носили туніки.

– Ну добре, а тебе не ображає, що чоловік раніше завжди розраховувався за свою супутницю в ресторані чи кав'ярні, подавав їй руку на сходах чи при виході з транспорту, підтримував за лікоть при потребі і без, я вже не кажу про варварський звичай, згідно з яким юна панночка не мала права нікуди з'являтися без супроводу, аби не скомпрометувати своєї репутації.

– Багато з цих звичаїв у нас збереглися й зараз, але це просто ритуал, нічого більше. Британці ж не вважають свою королеву символом, який суперечить їхнім демократичним свободам. Чому тоді жінка повинна ображатися на чоловічу галантність?

– А якщо чоловік не дозволяє дружині працювати, забезпечуючи сім'ю, – це не приниження жінки?

– Це звичайний побутовий рагулізм, у поширенні якого часто винні самі жінки, які дозволяють так із собою поводитися.

– А як щодо зміни прізвища? Чому міняють жінки, а не чоловіки?

– Але ж давно ніхто нікого не примушує.

– А що ти думаєш з приводу розподілу хатньої роботи на «чоловічу» і «жіночу»? Чому чоловіків переважно не вчать куховарити, а жінок – тримати молоток у руках?

– Я думаю, розподіл повинен бути за інтересами, а не за статями. До речі, думка про те, що з чоловіків виходять значно кращі кулінари, ніж із жінок, достатньо поширена, тож тут ти не зовсім маєш рацію.

– А чи повинні жінки служити у війську?

– У війську повинні служити найманці.

– Я чув, у вашій країні, крім імені і прізвища, у людей є ще «по батькові». А що лишається від матері?

– Це не українська традиція, а російська, яку примусово насадили в Україні. Тепер це поширено, але згодом цілком може статися, що ця традиція знову зникне.

– Ну, а «чоловічі» і «жіночі» професії? Чому жінки рідше опиняються на керівних посадах, рідше здобувають «престижну» освіту, частіше працюють на низькооплачуваних роботах?

– Я згодна з тобою, що жінкам, які хочуть робити кар'єру, пробитися важче, ніж чоловікам. Проти них існує упередження, і з цим справді варто боротися.

– Ну, а якщо жінка так вихована, що не уявляє собі іншого існування, ніж біля кухні і дітей, хіба це справедливо?

– Несправедливо, але й багатьох хлопчиків батьки виховують у переконанні, що вища освіта – це марне витрачання часу і грошей. Заробляти на життя можна й без вищої освіти. Виховання – це кому як пощастить.

– А якщо в тебе колись народиться донька, як ти виховуватимеш її? У феміністичному дусі чи в традиційному?

– Для мене важливо, щоб вона була щасливою, а які саме переконання їй у цьому допоможуть, це вирішувати їй самій. Я не матиму права їй нічого нав'язувати.