Читать книгу Дві обручки - Нина Фиалко - Страница 6

У суботу перед виборами в гуртожитку було дуже гамірно. Нікого не відпустили додому, аби всі таки конче віддали свої голоси за котрогось із претендентів на найвищу посаду в країні. Агітаторів не бракувало, хоч в останній день агітація заборонена законом.

У Славиній кімнаті дівчата у виборі політичної сили були одностайні, тому кожна займалася своєю справою і про політику не говорили. Аж тут вбігає Надя Панчук і, затинаючись від щастя, яке їй «привалило», ділиться з іншими:

– Дівоньки! Є нагода заробити гроші, і то чималі! Можуть цією нагодою скористатися всі охочі. Я людина не егоїстична, тому пропоную і вам долучитися до цієї справи.

– Цілу тираду виголосила. Кажи конкретніше, де задарма гроші роздають! – поцікавилася Галя, і всі нашорошили вуха.

– На виборчій дільниці якусь карусель створюють. Тобі дають готовий, із позначкою, бюлетень, ти його вкидаєш до скриньки, а свій чистий повертаєш і отримуєш за це гроші. Легко, просто і півстипендії в кишені, – скоромовкою виголосила Надя і хвацько крутнулася на каблуку.

– А за кого ж там відмітка буде в бюлетені? – скипіла Слава.

– А тобі не все одно? Наше там і так не мелеться… – огризнулася Надя.

– Закінчуєш ти, Надько, виш, а не порозумнішала ні на макове зерня. Ніби всім однаково лекції читають викладачі, але одні їх чують, а інші – ні.

– Дівчата, чому ви так серйозно до цього ставитеся? У мене нема грошей, і я кожну нагоду заробити копійку використовую. Що ж тут такого крамольного?

– Заробляй, ніхто тобі не боронить, але не торгуй власною совістю, інтересами держави, своїм правом вибирати, – додала й Оксана, яка рідко брала участь у таких дискусіях.

– Вічно ви зі своїми високими ідеями носитесь! Я жінка приземлена, і мене більше цікавить матеріальне, – виправдовувалася Надя.

– Що ви її виховуєте! Вона за сто гривень батька з матір’ю продасть, – різко мовила Слава.

– Ну, знаєте! Я вам добру справу пропоную, а ви за це мене ще й ображаєте.

Невдоволена Надя вийшла з кімнати. Дівчата ще довго обговорювали її пропозицію і дивувалися, що політики не гребують нічим, аби й надалі залишатися при владі. А народ так хоче змінити їх на кращих, які б дали надію, що колись ми також зможемо жити по-людськи…

Після випадку з Надею на думку відразу спадав Арсен. Де він зараз? Слава зустрічалася з ним ще у понеділок, і протягом тижня він лише кілька разів телефонував. Про політику з ним більше не говорили, хоч вона зараз у всіх була на язиці. Хіба лінивий і зовсім байдужий не висловлював своєї думки. Бабуня з Тернополя вже кільки разів нагадувала онуці, щоб та зробила правильний вибір, а який – у їхній родині навіть не обговорювали, бо він висвічувався в очах оранжевими кольорами. Бабуся так захоплено розповідала про своє місто, яке було одностайне у переконаннях, і мріяла, щоб уся Україна була така ж свідома.

Субота. Все завмерло, ніби перед бурею. Не дочекавшись Арсенового дзвінка, Слава не витримала і набрала його номер сама.

– Привіт, Арсенку! Може, погуляємо трохи? Ти чим зайнятий?

– Не можу, серденько. Я в Краматорську. Дідуньо прихворів, і я мусив виїхати до нього, – злукавив хлопець.

Насправді ж дід був дуже здивований, що у такий відповідальний для країни час онук з’явився вдома.

– А чому ж ти мені не зателефонував? – стривожилася Слава, не бажаючи вловити фальшивих ноток у голосі близької людини. – А як же вибори?

– Я взяв відкріпний талон…

– Коли ж ти встиг? У мене виникає підозра, що ти… – мобільник чомусь відключився, і скільки дівчина не набирала номер, поговорити того дня так і не змогла.

Арсен пояснив уже після виборів, що на рахунку закінчилися гроші. Не признався, що в неділю зранку він із багатьма іншими молодиками заробляв гроші, мандруючи Донецьким регіоном зі своїм відкріпним талоном від однієї виборчої дільниці до іншої. Спостерігаючи за тим, що відбувалося на дільницях, хлопець заприсягнувся, що в такі ігрища він грає востаннє. Допитливий погляд діда він витримає і легко відкрутиться, а от як не проговоритися перед Славою, яка стане відверто його зневажати? Зароблена кругленька сума не гріла душу, а тільки роздирала сумління. Спочатку втішав себе, що чинить так заради процвітання свого регіону, а підбадьорені горілкою хлопці не приховували радості, що нарешті вони покажуть «бендерам», де раки зимують. Керівники заводів платили гроші й готували – в разі потреби – похід на Київ. Арсен повернувся до столиці безкоштовно одним із перших поїздів, набитих робітниками, що прагнули не так мітингувати, як задурно подивитися на столицю.

Арсен зателефонував Славі через два дні, коли вся країна завмерла в очікуванні результату підрахунку голосів Центральною виборчою комісією.

– Куди ти подівся? Ми вже сьогодні були на Майдані й вимагали правильного підрахунку голосів. Ти спостерігаєш за тим, що відбувається в країні?

– Не дуже… В мене креслень багато, тож мушу приділити їм увагу, – знову збрехав хлопець, бо знав, що не витримає її погляду і зізнається, а це буде кінець для їхніх стосунків.

«Колись звикнеться з тим, що я чинив, і якщо виграють наші, то переможців не судять», – переконував себе хлопець.

На Майдан щодня прибували люди з різних областей країни, і в місті все завмерло в очікуванні. Жили всі однією проблемою, і заховатися від неї не було де. Арсена все більше мучила совість за свій вчинок, а зароблені гроші не принесли задоволення. У виші не проводилися заняття, бо студенти всі пішли на Майдан. Хто у яких колонах мітингував, хлопця не надто цікавило, найбільше його турбувало, що він не разом з коханою дівчиною.

Слава з дівчатами щодня бувала на Майдані, розносила каву і пиріжки, роздавала газети.

Арсен відчув себе зайвим у цьому дійстві. Він почувався злочинцем, через якого порушився баланс у житті країни. Суспільство мудріше від таких, як він, і відразу зрозуміло, що тут задіяні інші сили, далекі від суспільної думки.

Український народ відмовився проковтнути чергову гірку піґулку і виступив на захист свого голосу, який уперто ігнорували у ЦВК. У гуртожитку студенти поділилися на групи, і більшість виявилася в помаранчевому таборі. Таких політичних баталій у стінах вишів ще не було. Викладачі читали лекції в майже порожніх аудиторіях, і ніхто нікому не жалівся. Навчальний процес призупинився. Все студентство чергувало на Майдані. Дух свободи витав над усім українським народом, хоч у різних областях вірили у різних «гетьманів». Прикрим у цій боротьбі було те, що політики нацьковували народ Східної України на таких самих землеробів Західної, аж поки не винесе «гетьмана» на п’єдестал і не вручить «булави». А як же потім людям миритися між собою, коли об них витерли ноги і забули?

Арсен перестав себе картати й попросив Славу зустрітися.

– Приходь на Майдан, там знайдеш нас, біля третього намету. Вибач, я зараз зайнята. Приходь, тут робота і для тебе знайдеться, – швидко проговорила дівчина, і мобілка замовкла.

Арсен вифрантився і подався до центру міста. Вулиця перекрита, всюди людно і гамірно. Тут були літні й молоді, чоловіки й жінки, школярі та батьки з малими дітьми. Всі вони мали різних кольорів стрічки чи пов’язки, мирно розмовляли між собою, іноді сперечалися. Хлопець довго ходив містом, поки нарешті знайшов третій намет. Ноги в літніх черевиках скувало холодом, ніс посинів, і хотілося повернутися до теплого приміщення.

Дівчата підкладали до вогню дрова і весело розмовляли. Арсен спочатку не впізнав своєї тоненької, мов берізка, Славці. В якомусь дивному кожушку, на ногах теплі чобітки, а з-під волохатої шапки виднівся тільки прямий червоний ніс. Очі сяяли від того, що вона бере участь у великій справі. Давно хлопець не бачив такого живого блиску в її очах. Він охопив те опудало руками і поцілував у ніс.

– Де ти такого одягу набрала? – здивувався Арсен.

– Бабуня мені з дому передала автобусом. Вони тепер щодня приїздять з Тернополя і привозять нових людей на Майдан, а тих, що стомилися, забирають додому, – пояснила Слава.

– Ти цілу добу отут стоїш? – поцікавився хлопець, бо вже добряче змерз і не уявляв, скільки на такому холоді можна витримати.

– Ні, скоро прийде зміна. Потерпи ще трохи, і разом повернемося додому. Я тобі зараз гарячої кави зроблю або «Мівіни» заллю кип’ятком. Хочеш? Нам тут бізнесмени всього принесли, а місцеві бабульки пиріжки розносять.

Арсенові слина клубком у горлі стала. Старенькі люди виявилися мудрішими за нього, бовдура, не пожаліли своєї мізерної пенсії для загальної справи, а він…

– Не турбуйся, я не голодний… Мені треба з тобою поговорити. Коли звільнишся, тоді зайдемо до якогось бару на каву. Погуляю трохи серед людей, а то сидів у гуртожитку і не знав, що тут діється, – вдавав здивованого парубок.

Арсен став ближче до вогню й по черзі наставляв до полум’я ноги в модних туфлях, щоб хоч трохи зігрітися. Побачив, що всі взуті по-зимовому, лише він виділявся серед учасників безстрокового мітингу своїм легким взуттям і одягом.

Коли Слава звільнилася від тих обов’язків, які виконувала, вони удвох ходили поміж людьми і переймалися піднесеним настроєм старих, молодих і навіть школярів, які з різнокольоровими стрічками на головах бігали від одного гурту до іншого. Серця наповнювалися гордістю за себе і за весь український народ, що готовий стояти до перемоги, незважаючи на холод. Тепло людських сердець створювало над Майданом непробивну ауру, яку не міг здолати ні вітер, ні сніг, ні мороз. Здавалося, сам Андрій Первозваний, засновник цього величного міста, опікувався багатотисячним зібранням людей, які хотіли відстояти свій голос і вимагали від влади зважати на їхній вибір. Найбільше вражала культура поведінки мітингувальників. Ніхто не вживав спиртного, без якого ніби не може бути веселощів. Люди жертвували своїм, аби підтримати тих, котрі прибували до столиці здалеку. От якби знайшовся український Вашингтон і використав цю величезну енергію Майдану на благо великої країни, поки що такої слабкої й незахищеної!

Вранці, щоб знову не загубитись у натовпі, Арсен зайшов до гуртожитку, і вони зі Славою пішли на Хрещатик разом. Зайшли у сквер, що вів до пам’ятника комуністичному вождю, і Арсен зупинив її. Сьогодні він одягнувся в теплі черевики і зимову куртку, в якій не страшні навіть люті морози. З усього видно, що приготувався бути на Майдані весь день.

– Славочко, порадь, що мені робити. Маю енну суму грошей, зароблену неправедним шляхом, і вона мене пече в кишені…

– Ти їх вкрав?! – жахнулася дівчина.

– Неправедні – це хіба тільки ті, що вкрадені?

– Признавайся, поки не пізно, де ти їх узяв! – наказала Слава і вже подумала Бог знає що.

– Я не наважуюся тобі признатись, але повір, що нікого не вбив і не пограбував. Заробив своєю працею, але виявилося, що через дурну голову. Повір востаннє, бо я вже справді зав’язав з попередніми заробітками. Обіцяю надалі бути поміркованішим, – Арсен став у сніг на коліна і цілував Славці руки.

– Якщо ті гроші зароблені нечесно, то віддай їх на загальну справу. Зараз саме той час, коли можна змити гріхи і спокутувати провину, – порадила дівчина, хитро посміхаючись. – Чи справді вони тобі муляють, чи тільки переді мною хочеш показати щире каяття?

Арсен розстебнув куртку і з внутрішньої кишені піджака вийняв пачку скріплених ґумкою п’ятдесятигривневих купюр. Постукав ними по долоні, ніби вагаючись, і простягнув дівчині.

– Візьми, використай на що хочеш.

– О! Що ж це за така неправедна робота, що за неї стільки грошей платять? Невже наркотики? – злякалася Слава.

– Не вгадала. Політика, чорти б її забрали. Як на мою думку, то бруднішої роботи нема, бо тут продаєш душу, – сказав хлопець і сплюнув у чистий сніг, що цієї ночі припорошив пожовклу траву.

Арсен і Слава зайшли до крамниці, накупили солодощів і пригощали людей на Майдані. Дівчина спостерігала, з яким задоволенням Арсен роздавав пакунки, і думала: чи могла б вона так вчинити зі своїми грішми? Повірила хлопцеві, бо не помиляється тільки Бог.

Під час Майдану молоді зблизилися ще більше й загадали: якщо призначать другий тур виборів, то вони одружаться, якщо ж ні – чекатимуть до літа. Слава відтягувала заміжжя до закінчення вишу, а хлопцеві вже не терпілося.

Помаранчеві політики прийшли до влади, і почалася епопея створення коаліції, але це молодих уже цікавило менше. Переможця було внесено на руках до розкішного і гарного кабінету, наділено довірою народу, і всі стали чекати, коли ж розпочнеться виконання передвиборних обіцянок…