Читать книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні - Панас Мирный - Страница 10

Бiда, кажуть, не сама ходить, а з дiтками. Перший раз вона затесалась у Пiски з генералом. А так — рокiв, може, через десяток — як з неба впала серед Пiсок вiстка, що генерал умер, а генеральша їде з синами на село жити.

Пiщани спершу не вiрили. Чого вона сюди приїде? Що вона тут забула? Чого тут не бачила?.. Та тодi тiльки пойняли вiри, та й то ще не зовсiм, як понаїздили в Пiски бородатi кацапи. Генеральша, перш нiж сама приїхала, заздалегiдь понасилала з батькiвщини прикажчикiв. Лейба тодi, одпасшись на панському добрi, пiшов на пiднiжний корм...

Понаїздили новi прикажчики та зараз кинулись одбирати мiсце для панських покоїв. Дивились, обдивлялись, мiряли, розмiряли, — та звелiли Блiщенковi та Мотузцi виселитись аж на вигiн. Тi, як почули — руками й ногами! Та трохи не наложили головами... Так вони мусили все своє добро покидати, кинули сiм’ю та й змандрували...

Пiщани таке побачили та й зажурилися. Встала перед їх очима їх будуща доля — сумна, заплакана, без волi, без радостi... з батогом у руках!

Дожидати страшного страшнiше, нiж його переживати. «Що буде? Що завтра буде?..» — кожен думав, лягаючи. А тим часом на сьогоднi роботи було доволi: кацапи розкидали Блiщенкову та Мотузчину хату... На завтра — заложили натомiсть палац. Десь понабували й дерева: такого понавертали, що пiщани аж жахалися... На пiслязавтрього загадали чоловiкам теє дерево обтiсувати. Забрали чоловiки сокири, пiшли обтiсувати...

Незабаром i вродились, як з землi виросли, великi рубленi палати, аж у дванадцять горниць, з погребами пiд низом, з бляшаною покрiвлею. Дивувались пiщани, що така озiя стоїть серед села, оторочилась їх низенькими хаточками. А палац справдi виглядав далеко краще, нiж пiщанська невеличка церковця. Оже вони ще бiльше — не то здивувалися, не то перелякалися, як увечерi бородатий прикажчик ходив вiд хати до хати — загадував, щоб на завтра жiнки були той палац мазати.