Читать книгу Куди приводять мрії - Ричард Метисон - Страница 12

Моїм першим враженням, коли я увійшов, було відчуття цілковитої справжності.

Кімната була простора, з дерев’яними панелями та бантинами, умебльована з бездоганним смаком – і повна світла.

– Нам не доводиться турбуватись про те, щоб «впіймати сонце» на світанку чи опівдні, – сказав мені Альберт. – Усі кімнати отримують однакову кількість світла в будь-який час.

Я оглянув кімнату. Каміну немає, подумав я. А кімната наче створена під нього.

– Я міг би придбати один, якби хотів, – сказав Альберт, наче я промовив це вголос. – Деякі люди мають.

Я посміхнувся тому, як легко він читав мої думки. В нас буде камін, подумав я. Такий самий, як пара бутових камінів, що була в нашому будинку. Більше для атмосфери – тепла вони давали небагато. Але ми з Енн нічого так не любили, як лежати перед вогнем, що потріскує, і слухати музику.

Я підійшов до витонченого різного столика й оглянув його.

– Це ти змайстрував? – спитав я, приємно вражений.

– О, ні, – відповів він. – Лише майстер може створити таку прекрасну річ.