Читать книгу Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців - Ірина Ігнатенко - Страница 3

За споконвічними уявленнями українців, одна з найважливіших цінностей – це дитина, а жінка стає повноцінною особою, лише реалізувавши себе як мати. Так само повноцінною вважали лише родину з дітьми. У народі говорили: «Хата з дітьми – базар, без дітей – кладовище». Саме тому одним з основних обрядів на весіллі було програмування здорових і щасливих нащадків. Щоб майбутня дитина була здоровою й радісною, низку заборон та обмежень накладали й на вагітну жінку, про що йтиметься нижче.

Між тим, важливо зазначити ще один вкрай важливий аспект – зачаття дитини та пов’язані з ним народні вірування, прикмети та заборони. Як доводять етнографічні джерела та польові матеріали, в українців існувала низка вірувань, пов’язаних саме із зачаттям дитини.

Варто звернути увагу на існування правил, рекомендацій, заборон щодо часу, місця, поз, рухів та інших приписів, які, за народними уявленнями, гарантували батькам появу повноцінних, здорових і щасливих дітей. Натомість народження неповноцінних, калік, «виродків» найчастіше якраз і пояснювали недотриманням заборон на статеві зносини в «небезпечні» періоди.

Насамперед табу накладали під час чотирьох річних постів – Великого, Петрівського, Успенського, Пилипівського, пісних днів – середи й п’ятниці, православних свят, особливо дванадесятих, поминальних днів. Вірили, що зачаті в такий період діти матимуть фізичні й психічні вади або стануть у майбутньому злодіями, крадіями, убивцями, вовкулаками.

Доречно зауважити, що заборона на статеві стосунки в зазначені періоди була відома ще з часів Київської Русі та сформувалася під впливом церкви після того, як східні слов’яни прийняли середньовічне християнство. Окрім того, табу на інтимні стосунки у святкові дні значною мірою пов’язане з уявленнями про буденний і сакральний час. Слід зазначити, що розрізняють кілька видів часу: біологічний, соціальний, фізичний, астрономічний тощо. Найважливішим є час сакральний, з яким пов’язані саме статеві заборони, адже, за народними віруваннями, у ці періоди відбувається згущення темряви, стираються межі між «своїм» і «чужим» світами, весь простір наділяється тими ознаками, які до цього були притаманні лише межам. Таким чином, світ стає неначе суцільним перехрестям, у якому починають панувати персонажі «іншого», демонічного світу. Щоб не зазнати їхнього згубного впливу, людська спільнота повинна була максимально обмежити прояв своєї життєвої енергії в усьому: їжі, розвагах, статевих стосунках. Інакше на зачатій у заборонений час дитині могла позначитися печатка якоїсь демонічної сутності з «іншого» світу. До речі, вважали, що дитина, народжена з певними зовнішніми проявами відхилення від норми, стане в майбутньому знахарем або чарівником. Тож невпорядкованість «того» світу накладалася й на дітей, зачатих у заборонений період.

Таким чином, в українців побутувало тверде переконання, що недотримання вказаних заборон призведе не лише до родинної трагедії – народження неповноцінної дитини, а й до суспільних, природних катаклізмів, адже наслідком порушень (як таких) було збурення універсуму, руйнування рівноваги взагалі й у різних проявах зокрема.

Слід акцентувати увагу на тому, що в українців існували своєрідні «рецепти» зачаття здорових, та ще й бажаної статі дітей. Приміром, сприятливими для зачаття хлопчика вважали «чоловічі» дні – понеділок, вівторок, четвер, що пов’язано з уявленням про опозицію між чоловічим і жіночим началами, де чоловічому відповідає праве, жіночому – ліве. Важливу роль під час зачаття дитини бажаної статі відігравала й наявність предметів, які мали чоловічу чи жіночу символіку. Наприклад, бажаючи, щоб народився хлопчик, клали під ліжко чоловічі інструменти або шапку; якщо хотіли народження дівчинки, тоді клали гребінь або хустку. Окрім того, за народними переконаннями, зачаття дитини відбувається з Божої волі.

Ночви для купання дитини. Окрім того, у ночвах могли прати й навіть їсти. Багатофункціональність – риса, притаманна багатьом дерев’яним виробам

Лляне пасмо, нитками якого баба-повитуха зав’язувала пупок дитині

Крижмо – нове біле полотно, на якому хрестили дитину

Принагідно зауважимо, що схожі вірування, пов’язані з опозицією «праве – ліве», були популярними й серед інших європейських народів. Література з народної медицини, порадники подружжю, трактати х техніки зачаття, які стали популярними в середині XVII століття в Англії, Франції, Голландії та Німеччині, рясніли порадами, як зачати хлопчика. З-поміж іншого траплялися такі: жінці рекомендували одразу після статевих зносин із чоловіком лежати на правому боці (вважали, що ліва частина матки призначалася для дівчаток); чоловік мав перев’язати лівий тестикул, аби під час зносин функціонувати міг лише правий (вірили, що саме він продукує сім’я, від якого народжуються хлопчики).

За народними віруваннями, стать майбутньої дитини залежить і від того, хто з батьків пристрасніший: якщо чоловік, то буде син, якщо жінка, народиться дочка.

Вірили, що в зачатті дитини головну роль відігравали з боку матері місячна кров і грудне молоко, а з боку батька – сім’я, яке називали «покладом». Причетність до здійснення зачаття жіночої місячної крові та грудного молока можна пояснити переконаннями в тому, що припинення місячних і годування молоком означають зачаття. У такому контексті розвиток вагітності набирає вигляду накопичення жінкою молока та крові – основи майбутнього життя. Окрім того, основою життєвого начала в українців є вода, про що свідчать поширені вислови «у воді спіймали», «вода принесла». Ця аналогія є зрозумілою, бо саме вода фігурує як аналог крові та сперми.

Варто звернути увагу на народні уявлення про тілесне формування ембріона, трактування появи в тілі душі. За народними віруваннями, душу в дитину вкладає сам Бог. Щоправда, у питанні, коли саме душа з’являється в тілі дитини, у народних поглядах є деякі розбіжності: за одними тлумаченнями, душа «вселяється» в момент зачаття або коли дитина починає вперше рухатися в тілі матері, за іншими – дитина народжується без душі, замість неї є якась пара, як у тварин та іновірців. Справжня ж душа з’являється після того, як дитина дістане ім’я чи буде охрещена.

Підсумовуючи, зазначимо, що народна традиція в циклі родильної обрядовості виробила свої конкретні ритуально-санкційні критерії з метою уникнення народження «відміни», «виродка», «каліки» або ж іншої неповноцінної істоти, оскільки це безпосередньо зачіпало інтереси всієї громади. Вони мали на меті забезпечити подальше нормальне відтворення та репродуктивне здоров’я в межах локального колективу.

Чоловічі інструменти, шапку клали під ліжко, щоб народився хлопчик

Гребінь, хустку клали під ліжко, якщо хотіли народження дівчинки

До джерел

І.

Люди собі думають, хоч може й не всі, шо як родиться дитина, то через те, що плоть чоловіка як раз збіглася, як їй слід і буть, у місто з жіночою плоттю… дехто думає, що чоловіча плоть іде в жіночу в утробу як у якесь своє місце і там якось уже воно зароджується в дитину. Чого то так, що один раз та плоть іде в діло, а другий раз ні, цього не скаже ніхто.[1]

ІІ.

Як уже зійдуться чоловіча плоть з жіночою, почина собі разом виростать у чоловічу форму і собі душі живої трохи возьме то з матері, то трохи і батькової, бо мабуть і в батьковій плоті є щось таке живе, що воно і розростається собі разом і за дев’ять місяців ото вже й готове.[2]