Читать книгу Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців - Ірина Ігнатенко - Страница 6

Народні традиції та звичаї після народження дитини (так званий післяродовий цикл) умовно можна поділити на два етапи:

1. Звичаї, що сприяли входженню немовляти до громади – сільського колективу, так звана первинна соціалізація. Сюди можна віднести ритуальні обрядові дії, пов’язані з перерізанням пуповини, першу купіль, відвідування жінками породіллі та новонародженого, обряд «родини».

2. Ритуали, за допомогою яких новонароджений ставав одним із представників православної конфесії (хрещення, наречення імені).

Після народження дитини баба одразу обтирала її вологою тканиною, видаляла слиз із носа, рота, очей, а наступним важливим та символічним етапом було перерізання пуповини.

Одрізаючи пуповину, баба казала: «Одрізую пуп навік, на сто літ». Це робили на тому предметі, який згодом міг мати певний зв’язок із родом діяльності дитини: у хлопця – на сокирі чи поліні, а в дівчинки – на гребені. Існував дещо пізніший звичай відрізати пуповину хлопця на книжці, щоб був письменний. До того ж хлопчикові пупок зав’язували на відстані двох пальців від живота, а дівчинці – трьох, бо в неї ростиме живіт, коли завагітніє. Щоб немовля було плодовитим, а в самої породіллі були ще діти, пуповину необхідно було зав’язати «матіркою» – «материнською» лляною чи конопляною пряжею.

Наступний етап – купання дитини. Купіль, а особливо перша, за народними переконаннями, мала велике значення в подальшій долі людини. Ця процедура виконувала насамперед ініціаційну функцію, а вже потім – гігієнічну.

Досвідчені баби-повитухи розумілися на травах і додавали в купіль ті, які добре впливали на здоров’я новонародженої дитини: череду, м’яту, петрів батіг, ромашку, чистотіл, любисток, квітки півонії та калини тощо. До речі, статево-вікова стратифікація виявлялася не лише у звичаях перев’язування пуповини, а й під час готування самої купелі. Для дівчат призначалася ванночка з берези, для хлопчика – з дуба; перших купали в півонії, любистку, щоб любили хлопці, других – у чорнобривцях, щоб були гарними.

На Поліссі, приміром, у купіль додавали попіл, клали коралі, срібні монети. Малих дітей рекомендували купати в пелюшках, потім змінюючи їх на сухі аж доти, доки дитина почне ходити. Застерігали баби-повитухи і від різких необережних рухів: забороняли брати дітей за колінця, тільки за литочки; інакше, говорили, колінця будуть близько одне до одного.

Через декілька днів після пологів жінку та дитину приходили провідати односельчанки. Дійство мало назву «родини». Чоловіків на родини не допускали, а головувала баба-повитуха. Окремо слід наголосити на тому, що бабування було специфічним видом ритуальної спорідненості. Зв’язок між бабою-повитухою з одного боку та дитиною й родиною породіллі з другого утворювався під час проведення родильного ритуалу, після чого їх вважали за близьких родичів. Надалі ставало традицією нести бабі пироги, запрошувати її на пострижини, весілля, вітати з великими святами, особливо з Різдвом та Великоднем.

Під час родильно-хрестильної обрядовості неодмінною та основною ритуальною стравою була каша. Цікаво, що на Поліссі її готувала сама повитуха й споживання страви під час післяпологових трапез було давньою поліською традицією. Деінде кашу могли готувати також інші жінки або господиня (за Оленою Боряк). Крупою, з якої варили кашу, переважно було пшоно, рідше рис чи гречка. Кашу варили густою. Після спільної трапези горщик із бабиною кашею розбивали, перед цим загорнувши в хустку. Це право надавали тому, хто більше клав грошей: «За кашу платить треба». Переважно така честь випадала кумові. Били об стіл, віко діжі, лаву – будь-як. Після цього кашу (найчастіше в черепках) роздавали присутнім: «Баба несе на хрестини кашу, набираються торги – хто скільки положить грошей. Баба зрізує верхівку каші і кладє гроші. А потім всі кладуть. Хто більше дасть, той і розбиває кашу двома руками. Кум поріже і кладе кожному на тарілочку – пригощає. І то вже кумова каша».[14]

Гарбузове насіння клали в домовину померлим молодим неодруженим людям, що мало забезпечити їм плідність у потойбіччі

Хліб, сіль, зілля, освячений ніж, полотно на пелюшки, хустина – ритуальні речі, які брала із собою баба-повитуха, ідучи до породіллі

Символіка каші дуже багатогранна. Це одна з найдавніших страв із зерна, яке символізувало ідею запліднення та родючості. Горщик – жіноче лоно. Розбиваючи його, символічно показували народження нового, уже готового, гарячого продукту, «зробленого із зерна» та «звареного в горщику», – дитини.

Отже, під час родин та одвідок, що відбувалися після пологів, відвідувачі намагалися в ритуальний спосіб наділити немовля долею, якостями майбутнього статево-вікового статусу.

Слід підкреслити, що протягом століть склалися певні правила одвідок новонароджених. Вважали недоречним перехвалювати дитину, зосереджувати на ній надмірну увагу, занадто близько контактувати з малюком. Щоб запобігти зуроченню, було вироблено низку різних правил. Зокрема, гості після привітання мали казати «нівроку», до того ж спершу подивитися не на дитину, а на кінчики своїх нігтів чи на стелю. Дієвим вважали й вербальний захист замовляннями, приміром, таким: «Вийду я на двір, там стоїть залізний кіл. Хто того кола вкусить, той моє дитя спокусить». До речі, якщо дитина погано спить, постійно плаче, кричить, вважали її зуроченою та зверталися до знахарок.

Варто підкреслити, що в українців, як і в багатьох інших народів світу, існувало вірування, що кожна дитина за народження отримує свою долю, щасливу або нещасливу, яка впливатиме на все подальше життя. Вірили, що долею дитину наділяє Бог, янголи або мати. За іншими віруваннями, чи буде доля щаслива або нещаслива, залежить від дня, у який народилася дитина. Це випливало з уявлення про поділ днів на чоловічі та жіночі за граматичним родом їхніх назв. Приміром, якщо хлопець народився в чоловічий день (понеділок, вівторок, четвер), то це вважали гарним знаком.

Важливу роль, як духовну, так і соціально єднальну, відігравало хрещення дитини. Тут доречно наголосити, що інститут кумівства мав велике значення в громадському й особистому житті українців. Куми виконували в спільноті низку важливих функцій: соціальну (залучення похресника до сім’ї, роду, громади), релігійну (прилучення дитини до християнських цінностей), економічну (матеріальна підтримка хрещеника, зокрема під час його родин, хрестин, весілля тощо). Церковний обряд хрещення відзначали урочисто в родинному колі. До речі, ім’я дитині давав за церковним календарем священик, а не батьки чи хрещені. У контексті обряду перше надягання хрестика виступало як необхідний чинник «соціального народження», а також виконувало функцію оберегу.

Горщик – на весіллі практикувалася традиція биття горщиків, черепки від яких символізували кількість майбутніх дітей. І навпаки, не бажаючи мати дітей, наречена ховала порожній горщик

Дитяча колиска

Одним із ключових ритуалів, які можна віднести до родильної обрядовості нашого народу, були пострижини, що відбувалися, коли дитині виповнювався рік. Малюка стригли баба-пупорізка або хрещені батьки, причому хлопчиків підстригав хрещений батько, а дівчат – хрещена мати. Слід зазначити, що волосся дитині стригли й раніше від року. Приміром, священик постригав дитину під час церковного обряду хрещення. Цікаві відомості про необхідність рано обстригати волосся знаходимо в праці В. Шухевича: «У місяць по родинах стрижуть дитині волосся, аби росло найгуще і аби було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати і каже: «Дивися, де кладу волосся, абись на тім світі знов знало, відки його взяти» (Бо людина мусить на той світ принести кожний кусник свого тіла – волосся, нігті)». Ритуально оформлені пострижини відбувалися в три, шість, сім рочків, коли стригли дитину вже відповідно до її статі. Цікаво, що в княжих родинах три- й чотирирічних дітей не тільки постригали, а й садовили на коня. Найкращим днем для цього вважали перше вересня – св. Семена. У народі збереглася навіть приказка «на Семена постригай і на коня сажай».[15]

Обрядові дії обрізання волосся можуть бути пов’язані з «відриванням» дитини від потойбічного, статево аморфного, «докультурного» стану. Під час цих обрядів відбувалися корекція біологічної природи дитини, набуття нею культурних ознак.

Отже, родильні та хрестильні обряди становили ритуально-магічний комплекс, спрямований не лише на надання новонародженому культурних ознак, а й на зміцнення родинних і колективних стосунків та соціальних зв’язків.

До джерел

І.

Розказувала моя сестра, вони були, як сказать, по світу вони їздили… От приїхали вони в одне село і стали там на квартірі. Там бабка була, повитуха… Її приглашали роди приймать, це ж до войни і во врем’я войни. І от приходять увечері, стукають, вона каже: «Це хтось родить». І та бабка пішла, прийняла тиї роди. Прийшла вже додому, лягла, а вранці встала, да все руки ломає, ойкає, а Марія каже: «А чого ви так переживаєте?» Хлопчик родився. А бабка каже: «Ой я переживаю, шо це дитя не буде довго жить», а вона питає: «А як ви знаете?» – «Ну, я бачила». Як-то вони знають, знали старі люде. «Не буде довго жить, і я, каже, переживаю, ну, матері ж цього не скажешь».

От, каже, вже тому дитяті год ‹…› а колись колиски на кручку вісячі були. Каже, це юй треба йти в город, це ж пораться, це ж не так, як тепер – нянька, а тоді ж берешь уже, як год, і я брала, под снопок посажу, дай все. Жонка погодувала те дитятко, хлопчика, а шоб він не впав, а то він, каже, вилазив, шоб вон не впав з колиски, вона взяла так його под низом, як обснувала і привязала, шоб вон не виліз. Дитя як проснулося, воно ж стало вилазить – і повісилося. Жонка приходить у хату, і дитя вісить на верьовці. А вже вона (та повитуха – І.І.) каже. Я бачила, видно, каже. Ну, вони ж знають. От вам і все![16]

ІІ.

Баба удаляет пуповину мальчикам на топорь, девочкам на гребне или прялке, в растоянии от трех пальцев от пупочка. Моет дитя, повивает и кладет на край печи, а послед закапывает под полом, порогом и на самом месте родов. Обмершее дитя баба «отгукивает», кричит ему: «Христос Воскрес! Иване (имя отца) гу! Ганна (матери) гу!» В той же воде, что и ребенка, баба моет и родильницу – «породилью». Как только бабка кончит обмывание, отец новорожденного угощает ее и породиллю водкой, идет за кумами, а баба к священнику с обычными приношениями: хлебом, десятком яиц.[17]

ІІІ.

Оце як трудно младенца родить, то пупорезна баба велить, щоб відперли не тільки скриню, а й всі сундуки, які тільки найдуться в оселі. Якщо після цього молодиця все ж таки (не може розродитися – І.І.), до тоді вже чоловік іде до попа і просить, щоб він відчинив у церкві царські врата. Від цього всего, каже баба, легче молодиця родить. Коли хлопець знайшовся і як дуже слабий, то баба гука на батька і питає, як его звуть. Прімерно, як батька звуть Тимофеем, то вона кричить: «Тимофійку, Тимофійку», та й дме дитині після цього в рот. Як дасть голос дитина, тоді баба просить, шоб дали книжку, коли хлопець родився і до неї ріжуть пуп. Це для того, щоб був розумним, а як дівчина родиться, то пуп ріжуть до (незрозуміло), щоб була доброю пряхою. Коли довго немає містища, то роділлю сажає баба на стілець і дає їй їсти просо з лопати. Кажуть, просо помогає в цім ділі, а з лопати дається для того, щоб разом уся нечистота вигорнулась, як попіл з печі, коли його вибирають із неї лопатою. От як найшлось містище, то баба копає ямку в хаті, і дивиться вона на кішку. ‹…› Як ця приміта есть на кишці, то у роділлі ще багацько буде дітей.

Після цього всього достають породіллі гречаної соломи і в 3-х горшках варять купіль, щоб ба було в чім роділлі попариться. Солома кладеться в горшки і вариться в печі. Як вода зробиться вже аж червоною, тоді виливають її в ночовки і накривають рядном, коли прочахло трохи це добро, тоді сажають роділлю в (незрозуміло) і обмотують її рядном. Кажуть такий купіль пользовитий для роділь. Таке купання аж тричі буває. Після кожного разу ту саму воду вибірають у тіж горщики і опять варять у пічі. За третім разом вода зробиться аж густою та вонючою. Баба аж носом крутить. В цім це добрі купають і родившуюся дитину. ‹…› Після цього на другий, або на третій день буває у неї зливки. Баба дістає васильків, гвоздиків і сімя з конопель. Викупавши породіллю в же в чистій воді, баба наливає в глечик чистої води, кидає туди сімня (гвоздики і васильки кладуться в (незрозуміло) і зливає неї роділлі на руки аж тричі. Це для того, щоб була здорова та гарно годувала дитину, щоб ба було молока багато в ціцьках.[18]