Читать книгу Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник - Страница 12

Жили собі дід та баба. Жили було. Мали корівку, а годувати її було нічим. Та й на пашу ні дід, ні баба не в змозі були водити, бо були дуже старі.

Привів дід корову на ярмарок. Ходять навколо корови купці, заглядають їй в зуби. Бачать – корівка хоч і невелика, та здорова. Сторгувалися з дідом, і дід корову продав. Купив собі палицю, щоб було на що спиратися, пляшку горілки й ковбаски, а на решту з горя добре випив.

Пізно увечері дід приплівся додому. Став на дверях п’яний-преп’яний, ледве на ногах тримається, й сміється. Побачила його стара й почала сварити:

– А щоб тебе нечиста сила забрала і в сині скали занесла! Щоб ти на гладкій дорозі ноги поламав! Ану, давай гроші!

– Немає грошей, – відповідає дід. – Корову вовки з’їли!

– Щоб я тебе в своїй хаті більше не виділа! Забирайся, бо кості поламаю!

І пішов дід по світу. Прийшов до річки, добро своє по кущах розклав. Під один кущ – горілку, під другий – ковбасу. Сів та й журиться.

У цей час один пан з панею на прогулянку вийшли. Підійшли до діда:

– Звідки, діду, в тебе оця палиця?

– Купив.

– Продай її мені.

– Не продам, бо палиця – чарівна!

– Яка?

– Кажу вам, що чарівна!

Захотів пан переконатися, як то чарує та палиця.

– Ану покажи, діду, які чудеса твоя палиця виробляє.

Кинув дід палицю в кущ, під яким заховав ковбасу, пішов за нею, витяг з-під куща не тільки палицю, але й ковбасу. Здивувався пан та й каже:

– Закуска є, тепер коли б ще й випивка знайшлася.

Кинув дід вдруге палицю під інший кущ.

– Ану, паночку, ідіть до того куща, принесіть палицю.

Побіг пан до куща, шукає палицю й знаходить там пляшку горілки. Приніс горілку до діда й ніяк не може надивуватися, що воно за диво.

– Скільки просите, діду, за свою палицю?

– Та коли вже, паночку, так просите, доведеться продати. Платіть шапку грошей!

Побігла пані за грошима. Принесла шапку грошей, висипала дідові. Взяв пан палицю – й швидше додому, щоб, бува, дід не передумав.

Повернувся дід додому з грішми. Помирився з бабою, й живуть спокійно.

Другого дня пішов пан в ліс кидати палицю. Кидав, кидав, та все даремно. Зрозумів він, що дід обманув його, та пізно було.