Читать книгу Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник - Страница 16

Старий циган із сином дістали десь дорогі чоботи. Пішли за село і оглядають їх. А на бричці їхав пан і спитав:

– Звідки у вас такі файні чоботи?

– Нам дала манта, – відповів старий циган.

– Покажіть мені вашу манту, – попросив пан. – Я заплачу.

– Та ми й задармо покажемо, – говорить старий циган. – Синку, побіжи та принеси. Ти легший від мене.

– Я за цілий день стільки находився, та ще й за мантою так далеко йти, – мало не заплакав циганчук.

Випряг тоді пан коня з брички.

– Сідай, – каже, – та швидко вертайся.

Сів циганчук на коня.

– А вам яку манту принести – малу чи велику? – спитав.

– Велику вибирай, – гукнув пан.

За хлопцем лише закурилося.

Довго чекав пан циганчука з мантою.

– Що це вашого сина нема? – допитувався в старого.

– Ви самі винні, паночку, – докоряв старий. – Сказали йому велику манту принести, а він і на коня її не висадить.

Пан і другого коня випряг.

– Їдь, старий, та допоможи синові, бо хто знає, коли він прийде.

Сів циган на коня і вже здалеку гукнув:

– Не чекай нас, пане. Двох коней ми виманули, та це і є наша манта.