Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 22

Зими зовсім не схожі на зими,

зими живуть із чужими іменами,

і такі прикрі випадки пов’язані з ними,

такі дивні історії ставалися з нами,

такі печальні прощання, такі втрати,

такі очікування, такі повертання,

такі обрáзи, які хочеться перебирати,

не знаючи – яка з них перша, яка остання,

така впевненість у тому, що все робиш вірно,

таке небажання приймати очевидні речі,

такі сніги лежать, холодні, як війни,

такі облоги лаштуються, такі трапляються втечі,

такі сині дерева, такі зелені планети,

такі світлі пагорби й присмеркові долини,

що навіть коли тебе немає, я знаю, де ти

і чим ти займаєшся цієї години,

знаю, чого боїшся зимовими вечорами,

про що згадуєш із утіхою, про що – зі смутком,

що бачиш, ідучи нічними дворами,

що чуєш за кожним голосом, сплеском і звуком,

що відчуваєш, підходячи до цього дому,

що знаходиш у глухих коридорах,

чим переймаєшся, перед дверима по тому

ловлячи напружено найменший порух,

як шкодуєш, що він чекає на тебе досі,

як тішишся, що не треба нічого йому говорити.

Птахи в небесах схожі на гребені у волоссі.

А сніги під ногами схожі на дереворити.