Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 29

І тому, що цю дорогу нам доведеться класти

до кінця, і тому, що дорога ця – не остання,

ми оспівуємо роботу,

яка розділила нас на верстви і класи,

ми оспівуємо померлих,

після яких залишається їхнє мовчання.

Ми будуємо цю дорогу між роз’єднаними містами,

ми її прокладаємо в спеку, вимощуємо в заметах,

перегукуємося в тумані впевненими голосами

і ніколи не заощаджуємо на ненависті й сигаретах.

Тому що кожна дорога – це наші радість і втома,

тому що кожна зупинка –

це наші тиша й самотність,

тому що ми завжди знаємо, хто нас чекає вдома,

знаємо, що таке відданість і що таке незворотність.

Кожному з нас буде що розповісти по смерті,

хоча жоден із нас не вірить у її можливість.

Небо нам нагріває наші куртки подерті.

Я маю серце – і саме тому розумію його важливість.

Я маю голос – і саме тому вмію порозумітись,

і ця дорога насправді може бути легкою,

бо над нею завжди висить теплий місяць,

і його завжди можна торкнутись рукою.

І тому ми будуємо цю дорогу з тиші та глею,

протягуємо її, ніби нитку, лишаємо за собою,

між голосом і мовчанням, між небесами й землею,

між темрявою і світлом, між забуттям і любов’ю.