Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 27

І тоді вона каже:

я знаю, чим це завершиться,

все завершиться тим, що все нарешті завершиться.

Я буду страждати,

ти будеш ловити щоразу нових мерців,

відпускаючи тих, що піймалися першими.

Але я їй кажу:

ніхто не буде страждати.

Ніхто й ніколи більше не буде страждати.

Навіщо тоді існує вся ця поезія,

навіщо в повітрі відкриваються шлюзи й шахти?

Для чого тоді ми заповнюємо порожнечу

віршáми й колядками, для чого лаштуємо втечу?

Адже кожен нормальний поет

може спинити своїми словами

будь-яку кровотечу.

І тоді вона питає:

чому ж ці нормальні поети поводяться, ніби діти?

Чому живуть, як прибульці,

й помирають, наче бандити?

Чому не спиняють хоча би те,

що можуть спинити?

А я їй кажу: тому що важко жити з чужими тілами,

тому що у святих щодо мови свої, незрозумілі плани,

тому що нормальних уже не лишилось, а ті, що є, –

злодії та шарлатани.

Заговорюють біль тваринам і дітям,

ловлять пташине пір’я, що застрягло між віттям,

живуть собі, вибираючи

між смертю й безробіттям.

Тому все завершиться тим,

що все почнеться спочатку,

западаючи в горло й лягаючи на сітчатку,

наповнюючи нас любов’ю і забуттям,

відразу,

в зачатку.