Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 39

Білі люди – жорстокі люди,

чорна шкіра їм ріже око.

Вони мурують для чорних споруди

й готують для чорного там мороку.

Лаштують чорному підлу підставу.

Шиють чорному робу на виріст.

І не відпускають ні під заставу,

ні під підписку про невиїзд.

Тримають чорного, як лева у ямі,

ламають ребра з усієї злості

і позбавляють навіть в уяві

свободи зібрань і свободи совісті.

І чорний іде на команду пастушу,

з кулаками в кишенях роби,

і волочить свою чорношкіру душу

ринками Азії та Європи.

А вночі з усією своєю бідою,

зі співом тягучим і сміхом навмисним

чорні, мов камені під водою,

лежать, зливаючися із киснем.

– Що нас гнало з наших кордонів

в це мерзле світло? Що і для чого?

Хто нас завів до цих коридорів? –

тихо запитує чорного чорний. –

Навіщо нас споряджали в дорогу

й вирощували емігрантські мрії

наші жінки, що забули тривогу, –

легкі від голоду та малярії?

Чи не краще було залишатись удома

і помирати на власних пляжах,

де кожна дюна чимось відома

і кожна хвиля щось та й важить?

– Знаєш, ми з тобою не перші,

хто рвався на північ фурами й чо`внами

в темних ранах і рваній одежі, –

відповідає чорному чорний. –

Усі ми йшли за піском і травою,

за сонцем, що рухалось, як медуза,

де небо так низько висить над тобою,

аж в ньому іноді видно Ісуса.

Усі ми знаходимось у цих лещатах

і, додому вертаючись хіба що на ніч,

горбатимося, як раби у Штатах,

на ліберальну білу наволоч.

Тому що білі забули сором,

і якщо вже потрапив до їх павутини,

клали вони з великим прибором

на всі конвенції з прав людини.

Їх не хвилюють наші втрати,

вони звикли тримати нас у чорному тілі.

Але пророки були сомалійські пірати –

за це їх і розпинали білі.

І Матір Божа в зимових гетрах,

курячи люльку, гріючи нерви,

палила багаття на площах гетто,

розігріваючи дешеві консерви.

І нехай позбавляють нас нашого простору

і вогнем заливають наші повстання –

це для нас із тобою чорні апостоли

редагували свої послання.

Машини їхні – давно несправні,

і промови їхні – хитрі й противні.

І ріки на Півночі течуть насправді

так само впевнено, як і ріки на Півдні.

Головне – тримай при собі свою віру,

свою любов і свою упертість.

Спаситель – він не зважає на шкіру,

він зважає на солідарність і чесність.

Спаситель дбає про коріння й листя,

Спаситель рухає череди й хмари,

щоби ми з тобою не загубилися,

міняючи гостели й вуличні бари.

Він спиняє смарагдову кров у венах,

врівноважує всі виробничі тарифи,

і тютюн йому залягає в легенях

і росте собі, як коралові рифи.

І все є так, як повинно бути.

Все трапляється, і все буває.

І серце його нас щоранку будить,

підтримує, змучує,

убиває.