Читать книгу Воно (кінообкладинка) - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Stephen King - Страница 57

З газети «Деррі Ньюз» за 21 червня 1958 року (шпальта 1):

ЗНИКНЕННЯ ХЛОПЧИКА ВИКЛИКАЄ НОВІ ПОБОЮВАННЯ

Едварда Л. Коркорана, який мешкає в Деррі за адресою Чартер-стрит 73, його матір’ю Монікою Маклін і вітчимом Річардом П. Макліном минулого вечора було оголошено зниклим. Хлопчику Едварду десять років. Його зникнення викликало нові побоювання, що на молодих людей Деррі наразі полює якийсь убивця.

Місіс Маклін сказала, що хлопчик відсутній з 19 червня, коли він не повернувся додому зі школи після останнього дня занять перед літніми канікулами.

Запитання, чому вона довше ніж на добу затрималася з повідомленням про відсутність свого сина, місіс Маклін коментувати відмовилася. Шеф поліції Річард Бортон також ухилився від коментарів, проте певне джерело в Департаменті поліції повідомило «Ньюз», що Едвард Коркоран мав не вельми добрі стосунки зі своїм вітчимом і що раніше він також проводив деякі ночі не вдома. Те саме джерело припускає, що на ухилення хлопчика від повернення додому могли вплинути його річні оцінки. Директор Деррійської школи Гаролд Меткаф ухилився від коментарів щодо оцінок Едварда Коркорана, вказавши на те, що вони не є громадським надбанням.

«Я сподіваюся, що зникнення цього хлопчика не спричиниться до зайвих побоювань, – сказав минулого вечора шеф Бортон. – Зрозуміло, що настрої в громаді тривожні, але я хочу наголосити на тому, що кожного без винятків року ми реєструємо від тридцяти до п’ятдесяти заяв про зникнення неповнолітніх осіб. Більшість із них знаходяться живими й здоровими протягом тижня після першої заяви. Дай Бог, те саме буде й у випадку Едварда Коркорана».

Також Бортон підтвердив свою впевненість у тому, що вбивства Джорджа Денбро, Бетті Ріпсом, Шеріл Ламоніки, Метью Клементса й Вероніки Ґроґан не були справою рук однієї особи.

«У кожному злочині є істотні відмінності, – сказав Бортон, однак відмовився наводити подробиці. Він сказав, що місцева поліція, діючи у тісній співпраці з офісом Генерального прокурора штату Мейн, досі розслідує кілька версій. На запитання в телефонному інтерв’ю минулого вечора: «Наскільки якісні ці версії?», шеф Бортон відповів: «Дуже якісні». Запитання, чи очікується по якомусь з цих злочинів найближчим часом чийсь арешт, Бортон коментувати відмовився.

З газети «Деррі Ньюз» за 22 червня 1958 року (шпальта 1):

СУД ПРИЗНАЧАЄ НЕСПОДІВАНУ ЕКСГУМАЦІЮ

Сенсаційною новиною у справі зникнення Едварда Коркорана є ексгумація його молодшого брата, Дорсі, призначена вчора пізно ввечері суддею Районного суду Деррі Ерхардтом К. Молтоном. Постанова суду стала наслідком спільного запиту від Окружного прокурора та Окружного судмедексперта.

Дорсі Коркоран, котрий також жив разом зі своєю матір’ю й вітчимом за адресою Чартер-стрит 73, помер, як раніше повідомлялося, в результаті нещасного випадку в травні 1957 року. Хлопчика було доставлено в Деррійський міський шпиталь з численними переломами, включно з проламом черепа. На госпіталізацію його здавав Річард П. Маклін, вітчим хлопчика. Він стверджував, що Дорсі Коркоран грався у гаражі на драбині й випадково упав з її верху. Хлопчик помер, не повертаючись до пам’яті, через три дні.

Увечері в середу було подано заяву про зникнення Едварда Коркорана (десятирічного). Запитання, чи перебувають під підозрою у зв’язку зі смертю меншого або зникненням старшого хлопчика місіс Маклін або містер Маклін, шеф Бортон коментувати відмовився.

З газети «Деррі Ньюз» за 24 червня 1958 року (шпальта 1):

МАКЛІНА ЗААРЕШТОВАНО ЗА ПОБИТТЯ ДО СМЕРТІ

Він підозрюваний у зв’язку з нез’ясованим зникненням

Учора шеф Деррійської поліції Річард Бортон скликав прес-конференцію, щоб оголосити, що Річард П. Маклін, який мешкає за адресою Чартер-стрит 73, був заарештований і звинувачений у вбивстві свого пасерба Дорсі Коркорана. Молодший Коркоран помер у Деррійському міському шпиталі, як було визначено, «в результаті нещасного випадку» 31 травня минулого року.

«Звіт судово-медичного експерта показує, що хлопчика було жорстоко побито», – сказав Бортон. Хоча Маклін стверджував, нібито хлопчик, граючись у гаражі, упав з драбини, Бортон сказав, що звіт Окружного судмедексперта показує, що хлопчика було жорстоко побито якимсь тупим знаряддям. На запитання, яким саме знаряддям, Бортон відповів: «Імовірно, це був молоток. Наразі найважливішим є висновок судово-медичного експерта, що цей хлопчик отримав численні удари певним предметом, який був достатньо твердим, щоб поламати йому кістки. Рани, особливо ті, що на черепі, зовсім не відповідають тим, які може заподіяти падіння. Дорсі Коркорана було побито мало не до смерті, а потім підкинуто помирати у травмпункт міського шпиталю».

На запитання, чи не порушили свої обов’язки лікарі, котрі лікували Дорсі Коркорана, якщо брати до уваги можливість повідомлення про знущання з дитини, чи у звітності про справжні причини смерті, Бортон відповів: «Їм доведеться відповідати на серйозні питання, коли містер Маклін постане перед судом».

Відповідаючи на запитання про його думку щодо можливого зв’язку цих подій з нещодавнім зникненням старшого брата Дорсі Коркорана, Едварда, про яке чотири дні тому заявили Моніка й Річард Макліни, шеф Бортон сказав: «Я гадаю, ця справа виглядає набагато серйознішою, ніж ми спочатку припускали, ви погоджуєтеся?»

З газети «Деррі Ньюз» за 25 червня 1958 року (шпальта 2):

УЧИТЕЛЬКА КАЖЕ, ЩО ЕДВАРД КОРКОРАН ЧАСТО «З’ЯВЛЯВСЯ В СИНЦЯХ»

Генріета Думонт, учителька п’ятого класу в Деррійській початковій школі на Джексон-стрит, сказала, що Едвард Коркоран, котрий уже майже тиждень як пропав, часто приходив до школи «вкритий синцями». Місіс Думонт, яка від кінця Другої світової війни викладає в одному з двох п’ятих класів цієї школи, сказала, що одного дня, приблизно за три тижні до його зникнення, Едвард Коркоран «з’явився з обома майже зовсім заплилими очима. Коли я спитала в нього, що трапилося, він відповів, що “батько давав йому ладу” за те, що він не з’їв вечерю».

Коли її запитали, чому вона не доповіла про таке вочевидь тяжке побиття, місіс Думонт сказала: «Це я не вперше побачила таке у своїй учительській кар’єрі. Перші кілька разів подібне було з одним з моїх учнів, батько якого плутав побиття з навчанням дисципліни, і я намагалася щось з цим зробити. Але тодішня заступниця директора, Ґвендолін Рейберн, сказала мені, щоб я в це не втручалася. Вона сказала мені, що, коли працівники школи опиняються вплутаними у ті справи, де підозрюється насильство над дітьми, це завжди обертається недобре для Департаменту освіти під час розподілу бюджетних асигнувань. Я пішла до самого директора, і він мені наказав забути про це, бо інакше я отримаю догану. Я перепитала, чи потрапить догана в подібному випадку до моєї особистої справи. Він сказав, що в будь-якому випадку вчителеві не варто добиватися собі догани. Я зрозуміла натяк».

Відповідаючи на запитання, чи залишилося й зараз тим самим ставлення в деррійській системі шкільної освіти, місіс Думонт сказала: «Ну, а яким воно виглядає у світлі цієї, поточної, ситуації? І ще можу додати: я б не говорила зараз з вами про це, якби не виходила на пенсію в кінці цього навчального року».

Місіс Думонт продовжила: «Відтоді як виявилася ця історія, я щовечора опускаюся на коліна й молюся за те, що Едді Коркорану просто остогидів той звір у подобизні його вітчима, і хлопчик утік. Я молюся за те, що, коли він прочитає в газеті або почує в новинах, що того Макліна замкнули, хлопчик повернеться додому».

Моніка Маклін у короткому телефонному інтерв’ю гаряче спростувала звинувачення місіс Думонт: «Річ ніколи не бив Дорсі, і Едді він також ніколи не бив, – сказала вона. – Я вам просто зараз це кажу, а коли помру й постану перед Престолом Судді й подивлюся впрост у вічі Господу, те саме я скажу і Йому».

З газети «Деррі Ньюз» за 28 червня 1958 року (шпальта 2):

«ТАТО МУСИВ ДАТИ МЕНІ ЛАДУ, БО Я ПОГАНИЙ», – РОЗПОВІВ МАЛЮК УЧИТЕЛЬЦІ В ДИТСАДКУ, ПЕРЕД ТИМ ЯК ЙОГО БУЛО ПОБИТО НА СМЕРТЬ

На умовах анонімності одна з учительок, яка двічі на тиждень викладає у місцевому дитячому садку, розповіла вчора репортеру «Ньюз», що менш ніж за тиждень до його смерті в результаті нібито нещасної пригоди в гаражі, юний Дорсі Коркоран прийшов до неї на заняття з тяжкими вивихами великого та ще трьох пальців на правій руці.

«Йому так боліло, що бідний малюк не міг розмальовувати свого плаката з безпеки життєдіяльності “Містер Роби Так”296, – сказала ця вчителька. – Пальці були розпухлі, як сосиски. Коли я спитала у Дорсі, що трапилося, він сказав, що його батько (вітчим Річард П. Маклін) відгинав йому пальці назад за те, що він пройшов по підлозі, яку щойно була вимила й навощила його мати. “Тато мусив дати мені ладу, бо я поганий”, – це його слова. Дивлячись на ці маленькі, любі пальчики, я мало не розплакалась. Йому дуже хотілося розмалювати той плакат, як це зробили зі своїми інші діти, тому я дала йому дитячого аспірину й дозволила розмальовувати, поки для інших дітей тривав “Час казки”. Він дуже любив розмальовувати ті плакати “Містер Роби Так” – найбільше це любив – і тепер я радію, що змогла подарувати йому трішки щастя в той день.

Коли він помер, мені навіть на думку не спало, що це могло бути чимсь іншим, окрім нещасної пригоди. Гадаю, я спершу подумала, що він упав, бо не міг добре триматися тією своєю рукою. Тепер я думаю, що тоді просто не могла повірити, що дорослий може зробити таке малюкові. Тепер я знаю, що може. Дай Боже, краще б я не знала».

Старшого, десятирічного, брата Дорсі Коркорана Едварда досі не знайдено. Зі своєї камери в Окружній в’язниці в Деррі Річард Маклін продовжує заперечувати будь-яку власну роль як у смерті свого молодшого пасерба, так і в зникненні старшого хлопчика.

З газети «Деррі Ньюз» за 30 ЧЕРВня 1958 року (шпальта 5):

МАКЛІН ДОПИТАНИЙ У СПРАВАХ СМЕРТЕЙ

ҐРОҐАН І КЛЕМЕНТСА

Він надав беззаперечні алібі – повідомляє наше джерело

З газети «Деррі Ньюз» за 6 липня 1958 року (шпальта 1):

«МАКЛІНА БУДЕ ЗВИНУВАЧЕНО

ТІЛЬКИ У ВБИВСТВІ ЙОГО ПАСЕРБА ДОРСІ», – КАЖЕ БОРТОН

Едварда Коркорана досі не знайдено

З газети «Деррі Ньюз» за 24 липня 1958 року (шпальта 1):

ПЛАЧУЧИЙ ВІТЧИМ ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО ДО СМЕРТІ ПОБИВ СВОГО ПАСЕРБА

У процесі драматичного слухання в Окружному суді справи Річарда Макліна, звинуваченого у вбивстві свого пасерба Дорсі Коркорана, Маклін зламався під час допиту сторони звинувачення в особі Окружного прокурора Бредлі Вітсана, визнавши, що він до смерті побив чотирирічного хлопчика безвіддачним молотком, який потім, перед тим як відвезти хлопчика до травмпункту Деррійського міського шпиталю, він закопав у дальньому кінці городу своєї дружини.

Судова зала перебувала у приголомшеному мовчанні, поки, рюмсаючи, Маклін, який перед тим визнав побиття обох своїх пасербів «вряди-годи, коли вони на те заслуговували, їм же на добро», викладав свою історію.

«Я не знаю, що на мене найшло. Я побачив, що він знову лізе на ту чортову драбину, і схопив молоток з лави, де той лежав, і просто став його ним опоряджувати. Я не збирався його вбивати. Бог мені свідок, я зовсім не думав його вбивати».

«Він казав щось перед тим, як зомліти?» – запитав Вітсан.

«Він сказав: “Припини, татусю, я вибачаюся, я люблю тебе”», – відповів Маклін.

«Ви припинили?»

«Перегодом», – сказав Маклін. Потім він почав ридати так істерично, що суддя Ерхардт Молтон оголосив перерву в судовому засіданні.

З газети «Деррі Ньюз» за 18 вересня 1958 року (шпальта 16):

ДЕ ЕДВАРД КОРКОРАН?

Вітчим Едварда, засуджений на десятирічний термін (з правом умовно-дострокового звільнення через два роки) у штатній в’язниці Шошенк за вбивство його чотирирічного брата Дорсі, продовжує стверджувати, що не має уявлення, де може бути Едвард Коркоран. Мати хлопчиків, яка розпочала процес розв’язання шлюбу з Річардом П. Макліном, каже, що, на її думку, її незабаром-екс-чоловік бреше.

Чи це так?

«Я, наприклад, так не вважаю», – каже отець Ешлі О’Браян, котрий обслуговує в Шошенку в’язнів-католиків. Маклін почав брати уроки католицької віри невдовзі після того, як почав відбувати свій термін ув’язнення, і отець О’Браян проводив з ним доволі багато часу. «Він щиро шкодує про те, що наробив», – продовжує отець О’Браян, додаючи, що, коли він на самому початку спитав у Макліна, чому той хоче стати католиком, і Маклін йому відповів: «Я чув, що вони мають покаянні молитви, а мені треба багато спокутувати, бо інакше я потраплю в пекло, коли помру».

«Він розуміє, що він наробив молодшому хлопчику, – каже отець О’Браян, – Якщо він також зробив щось і старшому, він цього не пам’ятає. Він вірить, що його руки чисті щодо Едварда».

Наскільки в Макліна руки чисті щодо Едварда – це питання, яке продовжує турбувати мешканців Деррі, але він був переконливо очищений від підозр у вбивствах інших дітей, які мали місце тут. Щодо перших трьох, він спромігся надати залізні алібі, а коли в червні, липні та серпні трапилися решта, він уже перебував у в’язниці.

Усі ці десять убивств залишаються нерозкритими.

В ексклюзивному інтерв’ю, яке Маклін дав «Ньюз» минулого тижня, він знову стверджував, що нічого не знає про місцеперебування Едварда Коркорана. «Я бив їх обох, – сказав він у болісному монолозі, який переривався тяжкими нападами плачу. – Я їх любив, але бив. Сам не розумію чому – не більше, ніж я розумію, чому Моніка дозволяла мені це робити чи чому вона покривала мене після того, як помер Дорсі. Гадаю, я міг би вбити Едді так само легко, як це зробив із Дорсі, але присягаюся перед Богом, й Ісусом, й усіма святими на небесах, я цього не робив. Я розумію, як воно виглядає, але я цього не робив. Я думаю, він просто втік. Якщо так, то це єдине, за що я мушу подякувати Богу».

На запитання, чи свідомий він якихось прогалин у власній пам’яті – чи не міг він убити Едварда, а потім заблокувати це в пам’яті – Маклін відповів: «Я не в курсі щодо жодних прогалин. Я надто добре знаю, що я насправді наробив. Я присвятив власне життя Христу й решту його збираюся провести, спокутуючи це».

З газети «Деррі Ньюз» за 27 січня 1960 року (шпальта 1):

«ТЕ ТІЛО НЕ НАЛЕЖИТЬ КОРКОРАНУ», – ОГОЛОШУЄ БОРТОН

Шеф поліції Річард Бортон повідомив репортерам сьогодні вранці, що дуже розкладене тіло хлопчика, віком приблизно як Едвард Коркоран, який зник зі свого дому в Деррі у червні 1958 року, точно не належить пропалій дитині. Те тіло було знайдено в Ейнсфорді, штат Массачусетс, закопаним у гравійному кар’єрі. У поліції штатів Мейн і Массачусетс спершу припускали, що тіло може належати Коркорану, вважаючи, що його міг підвозити якийсь розбещувач малолітніх, після того як він утік зі свого дому на Чартер-стрит, де було побито та вбито його молодшого брата.

Стоматологічна карта переконливо показала, що тіло, знайдене в Ейнсфорді, не належить Коркорану, від зникнення якого минуло вже дев’ятнадцять місяців.

З Портлендської газети «Прес-Гералд» за 19 липня 1967 року (шпальта 3):

ЗАСУДЖЕНИЙ УБИВЦЯ СКОЮЄ САМОГУБСТВО У ФАЛМУТІ

Річард П. Маклін, якого дев’ять років тому було засуджено за вбивство його чотирирічного пасерба, вчора після полудня був знайдений мертвим у своїй невеличкій квартирі на третьому поверсі у Фалмуті. Умовно-достроково звільнений, який тихо жив і працював у Фалмуті з часу його виходу зі штатної в’язниці Шошенк у 1964 році, вочевидь, покінчив життя самогубством.

«Записка, яку він залишив, вказує на надзвичайно скаламучений стан розуму», – сказав заступник шефа Фалмутської поліції Брендон К. Рош. Зміст записки він оголосити відмовився, але певне джерело в Департаменті поліції повідомило, що вона складається з двох речень: «Я бачив Едді минулої ночі. Він був мертвий».

Згаданим «Едді» напевне є пасерб Макліна, брат того хлопчика, за вбивство якого Макліна було засуджено в 1958 році. Саме зникнення Едварда Коркорана зрештою призвело до вироку Макліну за побиття до смерті молодшого брата Едварда, Дорсі. Старший хлопчик безвісти пропав дев’ять років тому. У короткому судовому процесі в 1966 році мати цього хлопчика добилася оголошення її сина юридично мертвим, щоби їй увійти у володіння банківським рахунком Едварда Коркорана. На тому рахунку зберігалася сума шістнадцять доларів.