Читать книгу Аутсайдер - Стивен Кинг - Страница 24

Головна зала поліцейського управління Флінт-Сіті була велика, та все одно її немов заповнили собою чотири чоловіки, які чекали на Террі Мейтленда, – двоє копів із Поліції штату і ще двоє співробітників окружної в’язниці, усі як один величезні, наче широкофюзеляжні літаки. Навіть попри шок від усього того, що з ним відбулося (і відбувалося досі), Террі це трохи насмішило. Окружна в’язниця стояла всього за чотири квартали. Таку гору м’язів зібрали лиш для того, щоб пересунути його трохи далі, ніж на півмилі.

– Руки вперед, – сказав один із в’язничних.

Террі випростав перед собою руки й став спостерігати, як йому на зап’ястки надягають нову пару наручників. Він пошукав очима Гові, бо раптом відчув те саме занепокоєння, як колись у віці п’яти років, коли першого ж дня в дитсадку мама відпустила його руку. Гові саме сидів на кутку вільного столу й розмовляв із кимось телефоном, та щойно впіймавши погляд Террі, завершив розмову й поспішив до нього.

– Не торкайтеся в’язня, сер, – сказав офіцер, що надів на Террі наручники.

Ґолд його проігнорував. Він поклав руку на плече Террі й прошепотів:

– Усе буде добре.

Потім (для Ґолда, як і для його клієнта, це було цілковитою несподіванкою) він поцілував Террі в щоку.

Цей поцілунок лишався з Террі, поки четверо чоловіків вели його вниз центральними сходами до урядового мікроавтобуса, що стояв за патрульною машиною Поліції штату й миготів своєю блимавкою, мов ігровий автомат із джек-потом. А ще слова. Особливо слова – спалахували фотоапарати, загорялися телевізійні прожектори й запитання летіли в нього, мов кулі: «Вам уже висунули звинувачення, це ви зробили, ви невинні, ви зізналися, що ви можете сказати батькам Френка Пітерсона».

«Усе буде добре», – сказав Ґолд, і саме за цю фразу Террі й тримався.

Хоча, звісно, добре вже нічого бути не могло.