Читать книгу Я захищу тебе… - Светлана Талан - Страница 5

– Валюшо! Я – студенка! Я стану вчителькою історії! І мої учні знатимуть справжню, без брехні, без перекручувань нашу історію! – Кіра на радощах кинулась до подруги, схопила її в обійми і, відірвавши від землі, закружляла посеред дороги.

– Та пусти ж, дурепо! – Валя жартома відбивалась від подруги аж поки її ноги не відчули під собою асфальту. – Ненормальна!

– Я щаслива! Нехай буду останньою дурепою, але щасливою! – не вгамовувалася збуджена подруга. – Ще трохи – і я, Панасюк Кіра, скажу Розкішному: «Прощавай!» Луганськ, вітай свою нову студентку вишу!

– Вітаю, Кіро! – сказала Валя, обсмикнувши поділ спідниці. – Ти завжди досягаєш поставленої мети.

– І це лише мій перший крок до неї! – радісно говорила Кіра. – Я стану найкращою студенткою в групі, ні, на всьому факультеті! Потім – мій буде червоний диплом, а потім…

– Що потім? – усміхнулась Валя. – Робота чи заміжжя?

– Яке там заміжжя?! – усмішку з обличчя дівчини як вітром здуло. – Після Дениса я взагалі не хочу навіть думати про хлопців.

– Кіро, може зійдемо з дороги та десь посидимо? – запропонувала Валя.

Подруги пішли додому до Кіри. Батьків удома не було, тож дівчата могли сидіти у тіні абрикоси за будинком і розмовляти скільки завгодно.

– А я стану швачкою, – зітхнула Валя.

– Теж непогано – буде кому мені вбрання шити.

– Могло бути інакше, якби у мене батьки були інші.

– Ми не обираємо батьків, – зауважила Кіра. – Ти могла б спробувати піти до вишу на бюджетній основі.

– Могла б, але там навчатися не один, і не два роки, і хто б мене утримував? Закінчу училище, піду працювати, а там… Може, колись і до вишу вступлю.

– Та й то так, – погодилась Кіра. – Навчишся шити, то зможеш заробляти і вдома. Купиш собі швейну машинку…

– Кіро, я тебе прошу – не треба! Не маю звички заглядати наперед, як ти.

– А я люблю ставити перед собою мету! Уявляєш, ось гора, на вершині якої твоя мета, і ти весь час на неї сходиш, повзеш, здираєшся, а потім, коли опиняєшся вгорі, то такий кайф ловиш! Хочеться стояти і кричати на весь світ: «Я це зробила!»

– Ми з тобою зовсім різні, – зауважила Валя, відкушуючи яблуко. – Тобі завжди потрібно бути в центрі уваги, а я хто? Звичайна сіра мишка, яка, навпаки, намагається стати непомітною у своїх облізлих босоніжках та одязі з секонд-хенду. Ти – лідер, а я – ніхто.

– Валюшо, ну що ти таке верзеш?!

Кіра підсіла ближче до подруги, обняла її за плечі.

– Ти дуже гарна і маєш пишатися цим!

– Така гарна, що хіба якийсь хлопець прищавий зверне увагу, – Валя сумно всміхнулась. Це на тебе всі погляди націлені!

– Денис скористався, як туалетним папером, і забув, що я була в його житті.

– Дурненька! З тобою кожен із хлопців мріє зустрічатися!

– І чому ж тоді я сама?

– Бо вони гадають, що не варті такої красуні, як ти, – пояснила Валя. – Хлопці тебе навіть побоюються.

– І правильно роблять! Мені тепер ніхто не потрібний! – заявила Кіра. – Нехай закохуються в мене, а я буду з них знущатися!

– Така собі помста? Усім за одного? – усміхнулась Валя.

– Нехай буде й так! – відповіла Кіра.

Дівчина принесла з льоху холодного квасу, налила в чашки. Утамувавши спрагу, Кіра згадала, як везла документи до Луганського педагогічного університету і в маршрутці зустріла Кирила.

– Це того, що був на Івана Купала? – уточнила Валя.

– Його. Слід відзначити, що він таки змужнів за ці роки, але до мого зросту не дотягує з пів голови, – розповідала Кіра. – Він сам підійшов до мене, запитав, куди я їду, я відповіла.

– І це все?!

– Якби ж то! – усміхнулась Кіра. – Уяви собі, цей Кирило поперся зі мною до вишу і також подав туди документи. Тепер ми будемо навчатися в одному закладі, тільки він на факультеті фізичного виховання, а я – на історичному. Навіть не знаю, чи він планував сюди вступати, чи за мною поплівся.

– О! Схоже, ще один у тебе закохався! – засміялась Валя.

– Отой недомірок?! – наморщила Кіра носа. – Він мені потрібний як п’яте колесо до воза!

Дівчата потеревенили вдосталь і розійшлися, давши обіцянку не забувати давньої дружби і телефонувати одна одній.

Кіра, як і Кирило, навчалася на бюджетній основі, обоє жили в одному гуртожитку. Розділяли їх лише корпуси: Кіра мешкала в першому, Кирило – в третьому. Разом з Кірою в одній кімнаті жила Яна. Дівчата якось одразу зійшлися характерами, обидві добре навчалися, були амбітні та цілеспрямовані. Часто Кіра залишалася в кімнаті сама, бо Яна йшла ночувати до своєї бабусі, яка жила в Луганську. Кіру це влаштовувало, ніхто не відволікав від підручників та конспектів. Крім того, іноді до неї звертався Кирило з проханнями то допомогти зробити курсову, то підготуватися до контрольної, то підтягнути якийсь із предметів. Їй було шкода Кирила, добряка, яких ще слід пошукати, до того ж він не чіплявся до Кіри, не загравав, як інші хлопці, він навіть не сперечався з нею. Коли Яна йшла до бабусі, Кирило приходив до Кіриної кімнати і вона допомагала йому в навчанні. Він ніколи не намагався залицятися до дівчини, або навіть поцілувати, не кажучи вже про те, щоб заночувати в неї. Іноді Кіра помічала, як юнак зупиняє на ній свій захоплений погляд, але дівчина невдоволено зиркала на нього, і він опускав очі в підручник. Для зручності вони домовились, що по черзі будуть возити з дому харчі. Коли їхав в Успенку Кирило, то брав свою сумку, потім заїжджав до Кіриних батьків, забирав для неї продукти і привозив у гуртожиток. Коли ж була черга Кіри їхати додому, то вона також поверталася з двома сумками. Це була ідея дівчини. Мовляв, так будуть у виграші вони обоє, зекономивши кошти на проїзд і свій час. Кирило охоче пристав на таку пропозицію, хоча насправді Кіра трохи злукавила. Вона помічала, що Кирило привозить зовсім мало продуктів, і це було зрозуміло – у нього сама мати. Сумки вони розпаковували разом у кімнаті, де жила Кіра. З дому їй передавали і борщі в трилітровій банці, і тушковану картоплю з м’ясом, і котлетками мати балувала, Кирило ж привозив найчастіше овочі та фрукти. Кіра спочатку все викладала на стіл, потім ділила навпіл. Сперечатися з дівчиною Кирило не смів – знав, що все одно буде так, як вона захоче, а Кірі було спокійніше, коли була впевнена, що хлопець не ходитиме голодним. Частенько між парами вони зустрічалися в коридорах, коли переходили з однієї аудиторії до іншої. Побачивши Кіру, юнак паленів від щастя, а дівчина не забувала на ходу запитати, чи він зранку снідав. Коли Кіра приходила до буфету, щоб підкріпитися пиріжком та склянкою чаю, там вже у черзі стояв Кирило. Якось дівчина прослідкувала на ним і помітила, якщо Кирило не дочекається її, то собі нічого не купує і йде геть із черги. Над нею посміювалися дівчата з групи, кепкували, мовляв, що вона знайшла в тому непримітному білявому хлопцеві, на що Кіра завжди відповідала, що Кирило – її земляк і друг.

У групі, де навчалася Кіра, було всього п’ять хлопців. Вони затримували погляди на красуні з довгим, нижче пояса, темним, прямим і блискучим волоссям, але ще більше їхні погляди притягували довгі та стрункі ноги дівчини. Кіра все це бачила, але й бровою не вела. Двоє з них призначали їй побачення. Кіра довго водила хлопців за ніс, відтак погоджувалася, зустрічалася з ними по кілька разів, приймала квіти, а потім без будь-яких пояснень поривала стосунки. Робила вона це свідомо, саме тоді, коли розуміла, що юнак у неї закохався. Вона отримувала задоволення від того, що змогла в себе закохати й покинути. Залишалося ще троє одногрупників, з якими вона не зустрічалася. Кіра підсіла за стіл до одного з них, на парах ніби ненароком торкалася своїм ліктем його руки, нахилялася так, щоб волосся зачіпало його обличчя, навіть кидала у його бік млосні погляди й зітхала. Юнак не витримав і призначив Кірі побачення. Вона його покинула, як і інших, за кілька днів по тому. Останні двоє здалися зовсім легко, Кіра вчинила з ними аналогічно, отримавши від дівчат у групі прізвисько «Стерва», і залишилася задоволена.

Під час навчання на першому курсі Кіра зустріла Дениса у своєму селі лише раз. Це сталося випадково, коли вони разом опинилися на автобусній зупинці. Він привітався і навіть розплився у привітній усмішці, але Кіра вдала, що його не помітила. Про себе дівчина відзначила, що Денис не такий уже й гарний, як здавався їй раніше, і губи в нього слиняві. Від згадки про минуле їй самій стало гидко й вона повернулася до Дениса спиною.