Читать книгу Працюй чотири години на тиждень. Нова психологія успіху - Тімоті Феррісс - Страница 32

Автором статті «Програвай щоразу краще», яку ви знайдете далі, є Адам Ґоттесфелд. У ній ви натрапите на інформацію про те, як я навчаю студентів Принстонського університету встановлювати контакт з різноманітними бізнесовими наставниками та знаменитостями.

Деякі абзаци вилучені.

Свою бездіяльність ми часто виправдовуємо словами: «Річ не в тім, що ти знаєш. Річ у тім, кого ти знаєш». У такому разі виходить, що всіх успішних особистостей уже від народження оточують впливові друзі.

Нісенітниці.

Ось як звичайні люди будують надзвичайні зв’язки.

«Програвай щоразу краще»

Адам Ґоттесфелд

Більшість студентів Принстонського університету відкладають написання курсових робіт на потім. Раян Маррінан, випускник 2007 року, родом з Лос-Анджелеса, не був винятком. Однак, поки більшість студентів заповнювали своє дозвілля оновленням профілю в соціальній мережі Facebook чи переглядом відео на сайті YouTube, Маррінан займався обговоренням діяльності дзен-буддистської школи «Сото» з Ренді Комісаром, партнером компанії венчурного капіталу Kleiner Perkins Caufield and Byers, та розпитував директора компанії Google Еріка Шмідта про найщасливіші моменти в його житті.

Раніше Маррінан ніколи не спілкувався з Комісаром. Зі Шмідтом, членом ради директорів Принстонського університету, він зустрічався лише раз – на засіданні ради директорів у листопаді. Характеризуючи себе як «сором’язливу дитину», Маррінан зізнався, що ніколи не наважився б написати двом найвпливовішим особам Кремнієвої долини, якби не Тім Феррісс та його лекція на занятті професора Еда Зшо з високотехнологічного підприємництва. Феррісс поставив перед студентами мету – вийти на контакт із зірками та бізнесменами й запитати їх про що завгодно.

Для додаткового заохочення Феррісс пообіцяв, що той студент, якому вдасться налагодити контакт з найбільш недосяжною особою і поставити їй найцікавіші запитання, отримає квиток на літак у будь-яку точку світу і назад.

«Гадаю, успіх у житті людини вимірюється кількістю неприємних розмов, які вона готова пережити. Я знав, що, допомагаючи студентам подолати страх перед необхідністю зателефонувати незнайомій людині чи написати їй електронного листа, роблю їм велику послугу, – каже Феррісс. – Чимало з нас недооцінюють свої сили, однак, коли ми бачимо, що інші студенти спілкуються з такими людьми, як Джордж Буш (колишній президент), генеральними директорами компаній Disney, Comcast, Google, HP та десятками інших недосяжних на перший погляд особистостей, ми переглядаємо обмеження, які самі для себе встановили». <…> Кожен семестр Феррісс читає лекції з високотехнологічного підприємництва і розповідає, як започаткувати власну справу й створити ідеальний дизайн життя.

«Я щодня беру участь у цьому змаганні, – каже Феррісс. – Я роблю те, що й завжди: шукаю особисту інформацію про людину (часто через її маловідомий блог), надсилаю їй електронне повідомлення, яке свідчить, що я добре знайомий з її роботою, і ставлю їй одне глибоке запитання, що стосується її діяльності чи життєвої філософії. Моя мета – розпочати змістовний діалог, а не попросити її про допомогу. Просити про певну послугу можна лише після третього або четвертого листа».

Завдяки прийомам, розробленими Тімом Ферріссом, Маррінану вдалося налагодити зв’язок з Комісаром. У своєму першому листі до нього він згадує про одну з його статей, опубліковану в Harvard Business Review. Після її прочитання студент поставив Комісарові запитання: «А коли ви почувалися найщасливішим у своєму житті?» У своїй відповіді Комісар згадав філософію тибетського буддизму, на що Маррінан відписав: «Словами не можна виразити істинної суті щастя. Так само мені бракує слів, аби висловити вам свою вдячність». До електронного повідомлення він прикріпив власний переклад французької поезії Тайсена Десімару, вчителя дзенської школи «Сото». Через кілька днів після встановлення віртуального діалогу Комісар навіть надіслав Маррінану опубліковану New York Times статтю, присвячену темі щастя.

Аби встановити контакт зі Шмідтом, студентові довелося докласти більше зусиль. Найскладнішим завданням виявилося отримати особисту адресу його електронної пошти. Він звернувся по допомогу до декана Принстонського університету, однак та не дала жодної відповіді. Через два тижні він знову написав їй листа, аргументуючи своє прохання тим, що раніше він уже зустрічався зі Шмідтом. Декан відмовилася йому допомагати, проте Маррінан вирішив не здаватися. Він зробив третю спробу. «Чи відходили ви коли-небудь від встановлених правил?» – запитав він її. Зрештою, декан здалася і дала йому електронну адресу Шмідта.

«Я знаю, що дехто з моїх одногрупників досягнув певного успіху, доклавши зусилля для налагодження контакту з кількома людьми. Як на мене, такий підхід не годиться, – каже Маррінан, коментуючи свою наполегливість. – Я долаю відмову завзятістю, а не перемиканням уваги на іншу відому особу. Своїм героєм я вважаю Семюела Беккета, чия відома цитата стала для мене життєвим гаслом: „Завжди намагайся. Навіть якщо зазнаєш поразки. Немає значення. Намагайся знову. Знову зазнавай поразки. Але щоразу роби це краще“. Ви не довідаєтеся про справжню силу своїх здібностей, поки не наважитеся на неможливе».

Натану Каплану, іншому учаснику конкурсу, без особливих зусиль вдалося налагодити контакт з колишнім мером Ньюарка – Шарпом Джеймсом. Через те, що Джеймс брав участь у президентській кампанії Ела Шарптона, адреса його електронної пошти містилася на сайті www.fundrace.org. Наявність електронної адреси допомогла Каплану дізнатися телефонний номер колишнього мера. Він залишив Джеймсу повідомлення, і через кілька днів йому випала нагода поговорити з мером про його освіту.

Феррісс пишається тим, яких зусиль його студенти доклали для перемоги в конкурсі. «Більшість людей здатна на неймовірні вчинки, – каже він. – Їх лише треба злегка підштовхнути до дій».