Читать книгу Працюй чотири години на тиждень. Нова психологія успіху - Тімоті Феррісс - Страница 39

Якщо ви – звичайний офісний працівник, то певною мірою те, що ви марнуєте свій час на виконання безглуздих завдань, відбувається не з вашої вини. Якщо вам не виплачують премії, у вас зникає будь-яке бажання використовувати час ефективно. Увесь світ погодився перетасовувати папери з 9:00 до 17:00, і з того моменту, як ви потрапили в офісне рабство, ви змушені заповнювати час якимись справами. Ми марнуємо час через його надлишок. Це очевидно. Тепер, коли у вас є нова мета, яка полягає в досягненні домовленості про дистанційну роботу, ви маєте переоцінити ситуацію й стати ефективним.

Для підприємця марнування часу – це питання поганих звичок та наслідування інших. Я не виняток. Чимало бізнесменів колись також були звичайними працівниками, робочий день яких розпочинався о 9:00 і закінчувався о 17:00. Тому вони й досі дотримуються цього графіку, незважаючи на те, чи розпочинають вони свою роботу о 9:00 та чи присвячують їй по вісім годин на день, аби отримати бажаний дохід. Такий графік роботи – результат соціальної домовленості, застарілого підходу «Що більше, то краще». Хіба це можливо, щоб усім людям світу було достатньо рівно восьми годин для виконання своїх обов’язків? Ні. Режим роботи з 9:00 до 17:00 – це банальна умовність.

Не обов’язково працювати по вісім годин на день, аби стати законним мільйонером, а тим більше, щоб вести «багатий» спосіб життя. Часто навіть вісім годин на тиждень – це забагато, однак я не розраховую на те, що відразу переконаю вас у слушності своїх слів. Мабуть, зараз вам, як і мені колись, здається, що в дні замало годин.

Однак поміркуймо над кількома питаннями, стосовно яких ми можемо дійти згоди.

Оскільки наш робочий день складається з восьми годин, то нам потрібно заповнити справами вісім годин. Якби він складався з 15 годин, ми заповнювали б 15 годин. Якщо ж у нас виникає критична ситуація і нам необхідно залишити офіс на дві години раніше, то ми якимсь дивовижним способом примудряємося виконати свої виробничі завдання за значно коротший відрізок часу.

Це явище пов’язане з законом, про який я довідався від Еда Зшо навесні 2000 року.

Я з’явився на лекцію нервовим і нездатним зосередитися. Курсову роботу, яка складала 25 % від загальної оцінки за семестр, потрібно було захищати через добу. Однак було альтернативне завдання – взяти інтерв’ю в кількох керівників молодих компаній і презентувати глибокий аналіз їхніх бізнес-моделей. Я обрав саме цей варіант. Проте в останню мить мені повідомили, що у зв’язку з правом на конфіденційність я не матиму змоги поговорити з двома ключовими особами і використати їхню інформацію для своїх цілей. Гру закінчено.

Після заняття я підійшов до Еда і сповістив погані новини:

– Еде, гадаю, мені знадобиться додатковий час для написання курсової роботи.

Я пояснив ситуацію, а він лише злегка посміхнувся й сказав:

– Усе буде гаразд. Підприємець – це той, хто діє, чи не так?

Через добу, за хвилину до завершення терміну здачі робіт, коли асистент Еда зачиняв його кабінет, я здав свою роботу, яка містила близько 30 сторінок. Я знайшов іншу компанію, взяв інтерв’ю у її керівника та всю ніч провів за аналізом бізнес-моделі, підтримуючи себе такою дозою кофеїну, якої вистачило б для дискваліфікації цілої легкоатлетичної команди на олімпійських іграх. Моя робота стала кращою з усіх тих, які я написав за чотири роки навчання в університеті, і я отримав «відмінно».

Напередодні, перед тим як вийти з аудиторії, Ед дав мені важливу пораду, в основі якої лежав закон Паркінсона.

Закон Паркінсона стверджує, що важливість і складність певного завдання залежить від часу, виділеного на його виконання. У цьому і полягає магія крайнього терміну. Якщо для створення проекту я дам вам 24 години, тісні часові рамки змусять вас негайно взятися за роботу, адже у вас не залишиться іншого варіанту, крім як приступити до виконання першочергових завдань. Якщо на той самий проект я дам вам тиждень, шість днів із семи зійдуть нанівець. Якщо, боже борони, я дам вам два місяці, проект стане для вас справжніми тортурами. Кінцевий результат, який досягається за коротший період часу, характеризується вищим рівнем якості, адже він вимагає більшої зосередженості.

Тут спостерігається надзвичайно цікаве явище. Існують два взаємозалежні підходи до підвищення рівня продуктивності:

1. Зосередьтеся на важливих завданнях, аби скоротити робочий час («80/20»).

2. Скоротіть робочий час, аби зосередитися на важливих завданнях (закон Паркінсона).

Найкращий вихід – застосовувати два правила одночасно. З’ясуйте, виконання яких завдань принесе вам найбільший дохід, і поставте перед собою дуже короткі й чіткі терміни.

Якщо ви не виділите першочергових справ і не встановите жорстких термінів для їх виконання, на передній план вийдуть малозначущі деталі. Навіть якщо ви з’ясували, які завдання мають для вас украй важливе значення, але не встановили термінів, які допоможуть вам зосередитись на них, ви не зможете просунутися вперед ані на крок, адже на вас накладатимуться другорядні завдання (якщо ви підприємець, то ви самі їх придумуватимете). А як іще пояснити той факт, що відправлення кількох посилок, призначення кількох зустрічей та перевірка електронної пошти займає весь робочий час з 9:00 до 18:00? Не засмучуйтеся. Я місяцями хапався за виконання різних справ, не доводив до кінця жодної з них і почувався так, наче не я керую своєю компанією, а вона мною.

Принцип «80/20» та закон Паркінсона – це дві фундаментальні концепції, про які я згадуватиму впродовж усього розділу. Більшість наших зусиль та часових затрат – марні.

Ефективність роботи та визволення з часового рабства розпочинається зі скорочення рівня навантажень. У наступному розділі ми запропонуємо вам сніданок справжніх чемпіонів – низькоінформаційну дієту.