Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 70

у грудні – у долішньому нью-йорку – п’ючи каву

в «Starbucks» – спостерігаю

як два мексиканці вкладають мармурові плити

до парадного входу в будинок

у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells

вулицями миготять нью-йоркці з різдвяними подарунками й авта

вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб

поліціянти мирно дрімають у теплому авті

до церкви черга – ні, сьогодні не неділя – відкриття якоїсь виставки

ну, ось і 12-й апостол року – грудень сідає за стіл тайної вечері

нещедрі плоди твоїх днів викладеш із пакета щоб пригостити 12 апостолів

по дорозі забіг до крамниці та купив нашвидкуруч

але вони знають усе

і ви мовчки разом доїсте прісний хліб завершення року

ну, ось і надходить час коли згірклий досвід плодів і скисле молоко днів

усе частіше з’являються на твому щоденному столі

коли шум океану все частіше висить у просторі твоїх слів

усе частіше ти дріботиш п’ятилітнім до кошари щоби подихати випарами

овець бо – казали – відпустить твій сухий кашель

ну, ось ти – сорокалітній мужчина – ще укладаєш слова

ще записуєш їх – що ж тут нового?

з античних часів лише кільком удалося перепливти океан тисячоліть

сьогодні – разом із тобою 100 тисяч поетів укладають словники своєї мови

чи хоч уламок строфи допливе (якщо буде куди плисти)

чи хоч звук твоєї мови – за законами астрономії – уподібнюючися звізді —

якої вже нема (якщо ті закони не брехливі) —

ну, ось виживаєш останні дні старого року – наче оплачений готельний номер —

попиваєш каву – і дивишся як:

два мексиканці – розпилюють камінь – обидва підносять його – допасовуючи до стіни – знову поволі опускають і знову надпилюють

камінь тяжкий

життя легке