Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 65

життя океаном пахне – рибою пахне поет що випробовує долю на дні

корабля життя – разом зі скелетом риби причепленим на стіні

та ще кількома листівками з кінця 60-х що колись залетіли у дім

поруч виделок і ложок – немитих склянок – CD

сумна перспектива втечі – тому поет користає з угідь —

руйнує своєю присутністю пейзаж – забуває що кількість літ

помножена на кількість харчів доводить марноту ловлення молі на кораблі

се набуває значення чину – а мовлення риби стає тягарем при столі

зрідка відвідує муза – сухоребра стара: лице – мов зім’ятий капшук —

інколи вони п’ють каву – він читає їй вірші – збиваючись з ритму об шум

океану – доводить що правило писати для всіх – не підтверджує аксіому:

що усім потрібні слова: що нагадують зебру – жирафу – кому

землю яка є землею – з нічого щось – із сумних існувань – тканина вірша

виткана з подиху слів – із блаженства небаченого – бо віриш

найменшому із предметів нагрітих за день – тулишся серцем й руками

бо не важливо що зберігає тепло мушля зелена чи камінь

в бляшанці вода для гоління – 15 рибин на шворці – мов

намисто – видзвонює на вітрах – і давно потрібно придбати замок

бо мораль упала до рівня нуля – про се свідчить не тільки преса

але й ціни на нерухомість і вірші місцевої поетеси