Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 63

на пустирі де зіграли футбол 1874 року

разом із відчуттям повітря – і запахів від золи

переживши роки – перельоти – сучу епоху

з пляшками з-під пива що поросли мохом

з вином яке тільки-но принесли

гра у футбол на життя і смерть постійна

кожен вважає що витоки в рибі – риба у сні

у музиці яка також може бути тлінна

вона – видутий пил до чотирнадцятого коліна

тому ми самотні й саме тому – одні

ніхто не сказав якою мірою – як корону

з паперу витнути – зі слів що чекають ножа

футбол дограє на полі у сотий раз антигону

найпомітнішим з’явищем були весла харонів

скажеш – на справжніх акторів щорік – неврожай

плоди і неврожай постійні – торговці тунцем

піднесли ціни – в’ялену рибу до літа

чистили всі – і кожного власний дзен

вирівнював дух – і старець з лицем

монаха – віщував про світло та про кінець світу

чому старість не має плодів – у снах

чому цей футбол – єдиноріг з ґобелену

такий несправжній – чи на гравців ціна

зависока – життя і смерть – зрештою ця одна

хвилина гри не схожа на іншу хвилину

футбол 1874 року зіграли гравці – вони

у просторі – час геометрична пропорція – там

клаптик зеленого прапора – вічно у стані війни

чекаючи супротивника думають що сини

кендзабуро ое – але ти чомусь не запитав