Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 60

Чорний капелюх Нікіти Станеску нагадує чорного птаха

який вилетів з гнізда квашеної капусти його мови

і кружляє над головами поетів

Радомир Андрич носить цей капелюх – наче дзбан води у пустелі —

тримаючи пташину ногу капелюха (бо він птах) в одній руці —

а іншою розігріває прозоре тіло ракії

і поволі оповідає про середньовічні часи Сербії

Капелюх Нікіти Станеску примруживши очі – склавши крила наче херувим —

тихо дрімає —

капелюх звик до Андричевих балачок і тому може відпочити

фетрова тканина оперезана чорною стрічкою жалоби

– чорна мова смерті —

поети розмовлять тією мовою – пишуть тією мовою і по смерті стають

чорною парчею тієї мови

тому Нікіта Станеску сидить з нами у корчмі та п’є чорне вино

але нічого нам не каже і для багатьох він невидимий

тому дехто не знає що він поруч

бо бачать тільки чорний фетровий капелюх

хоч кілька втаємничених знають що шурхіт кукурудзи

це шурхіт його херувимських крил

нічого вже нам не скаже Нікіта Станеску

його капелюх стає: то левом – то волом – то орлом – то янголом

і нас відділяє жовта сеча осінньої кукурудзи

і чорна парча херувимського крила

і замотаний рот янгола

щось хоче нам сказати

але білим вапном повітря забризкує нам вуха

і ми тільки знаємо одне: пити чорне вино

бо нам не можна чути ті слова