Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 64

кожному чути що кожен – хто там

угорі: парашут – янгол – літак

шарудить у соломі повітря – в пітьмі

алюмінієм крил як міль

личинкою вірша з ультрамарину

чорною перстю що породить стеблину

чорним лисом притягує сни

і облизує їх язиком масним

сподіванням: що там відслонять заслону

пурпуровій діві в червоній короні

яка вбрана у шурхіт шовків

– жарівкою світить із пелюстків —

бо у шлунку її ріпавий джаз

висмоктує музику – і тоді жаль

флейту і звуків небесних флот

збите дихання – розчепірений рот

ті що голкою зшиють шовки і парчу

се кравці життя що шиють свічу

залишаючи слід білий як пух

що впаде дощем на зелений луг

але інші кравці роздирають шви

витинають свічки з паперу трави

і ніхто не певен що його парашут

не підточить міль – і не змінять маршрут

тому час тече мов ріка без риб

сі слова зі слів – корабельний рип —

тому хто летить й зачиняє зміст

завжди янгол він і зелений лис