Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 52

Ля МаМо —

оф бродвейська шльодро

– сестро акторів —

– мачухо режисерів —

– повіє з околиць площі Святого Марка —

На червоній цеглі твого тіла твої глядачі

залишють графіті – наче записи у книзі відвідувачів —

складніші за китайські гієрогліфи

і простіші за найпростіші вірші

стравоходом коридорів ведеш

щоби зварити нас у шлунку

щоби Йонами в киті ми були

– канторами ґротовськими та сербанами —

гучними бурятськими бубнами

які розмовляють тільки російською

Від якогось часу ти мовчиш Ля МаМо

Свіжопофарбовані стіни та рипучі дерев’яні сходи

кажуть більше – аніж твої актори —

що поначіпляли маски

і зашили білими нитками свої вуста

Зв’язані по руках і ногах

стають лебедями

що пливуть із розсіяного світлого пилу кінопроєктора

на біле полотно і забілють його – як молоко каву —

й усе стає білим

і уже невідомо чи то полотно таке біле

чи то лебеді такі білі

чи то вже надійшла зима – чи то тільки надходить —

чи то вичавлена фарба з тюбика —

чи то білі нитки якими позашивали вуста актори

яких позашивали у білі кокони

чи колись вони випурхнуть метеликами?

Ля МаМо – молода вовчице з червоними сосками

поміж волохатої та м’якої шерсти

пахнеш свіжим молоком породілля

срібні краплі якого

нікого не наситять

потягуєшся

і кожного ранку лижеш

своїх вовченят

які приліпились до сосків

і курять легкі наркотики

бо хліб повітря в околиці

– посипаний індійськими прянощами —

їдкий запах яких

притягує місцевих дзен-буддистів

тибетських монахів

і пацифістів

А театрали

п’ють твоє вовче молоко

вкутуються твоєю хижацькою шерстю

і шкребуть твоїми кігтями

по шклі

і не вкурюють

ані свого місця на кону

ані того що вони і є тими вовченятами

яких ти зачала

після третього дзвінка