Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 54

вівчарки – звиваючись доокруж – пильнують овець

пастухи попивають вино і цитують Нікіту Станеску

і циганський барон – уриваючи свій терпець

свариться з жінками – відсунувши миску

сиру овечого У кнайпі циганська

сварка і метушня Збоку автозаправки наркотично пахне бензин

передгірське містечко: вози й мерседеси – Лайка

мирить усіх – заводяться авта і торохтять вози

Мужчини починають вечерю з вином

читають столичні газети і чути пронизливе – Йооооне

майже паризька кав’ярня з театром абсурду – Йо-

неско і лиса співачка – як лярва в борделі – стогне

мужчини й жінки – ці залишки римського війська —

і бухарестські красуні копіюють парижанку Шанель

– мов з сиґари кубинської —

дим закутує гори – як вартовий своє тіло в шинель

ця країна в полоні зеленої смерті – та ріпавих – мов шлунки – гір

тисячі безруких музик під Тріюмфальною аркою

ріжуть повітря смички – і православний клір —

і вузькі переходи у замку Дракули

вино яке п’ють поети і пастухи називається Мурфатлар

голоси що співають пісні називають Марія Тенасе

і в очах сонних псів відбивається світло фар

– мов засохле вино у шклянці – яке пригубив кесар

що ж у театрі абсурду що знає зелену смерть

де пастухи цитують Станеску – немов евангельський вірш

у п’ятницю «Лиса співачка» – а «Носороги» в четвер

і Тріюмфальна арка качається у рові

немов поет з порізаним животом що притримує сині кишки

і янгольську мову переказує усім незалежно від розміру вух

щось збережуть пастушки

ув овечому сирі – відганяючи мух