Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 56

я був впевнений що «Сто років самотности»

можуть скрасити кілька тижнів моєї самотности

тому книжка лежала на столі відкрита на першій сторінці

коли полковник Aureliano Buendia копирсаючись у металевій банці готує собі каву

ти також кожного ранку помішував ячмінну каву

бо інакшої тоді у цій місцині не пили

далі першої сторінки ти не просунувся

полковник так і застиг відкриваючи металеву банку

і ти міг тільки уявити який запах і смак мав би бути в тієї колумбійської кави

а ще тобі хотілося запам’ятати рецепт за яким полковник щоранку ту каву варив

а ще – подвійні – еспано-латиноамериканські прізвища – зашнуровані за еспанською традицією які зустрічалися на сторінках книжки:

перше – батькове друге – материне: додавало смаку запареному ячменю

ти міг би запитати полковника де купити добрі цигарки але не встиг – бо милий сусід

який усе життя палив самокрутки – приніс тобі кілька листків висушеного тютюну

з минулорічного урожаю і тонкий рулон цигаркового паперу – сам він частіше уживав папір газетний: бо казав що зі шрифтами цигарки міцніші

так минуло кілька днів:

я тягнув час серед порозкиданих наспіх рукописів – мурашиних записів у нотатнику

засохлого цурку – розсипаної ячмінної кави

непогано бути полковником і пити щоранку справжню каву – подумалось

але далі читати не захотів:

тому

полковник встиг тільки нагріти воду

одного разу сусід запитався про книжку: чи не дав би я йому кілька непотрібних сторінок

для самокруток

я відповів: що не можу – бо тільки почав її читати й усе щось заважає просунутись далі

тим часом полковник Aureliano Buendia кудись зник і також не приходив сусід

у мене залишалося: 1) кави на кілька горнят і 2) кілька днів до від’їзду

саме за день до від’їзду знову навідався сусід з пачкою газет і читав мені новини

в одній із статей він натрапив на Колумбію і її наркосиндикати

я сказав йому – що цей письменник – книжку якого він хотів розкурити – колумбієць

і палить кубинські сиґари

сусід згадав що одного разу у місті він бачив ті сиґари у крамниці але не купив бо були

задорогі і ще додав: що з нього сміялися б якби він тут їх смалив

ми розпрощалися

насамкінець він попросив – ніяковіючи – чи не надіслав би я йому тих сиґар

з міста – і також чи міг би залишити книжку

до другого мого приїзду

обіцяючи що він її прочитає і не пустить на куриво

я знав: що більше сюди не приїду але щоби не розчаровувати його подав до рук

«Сто років самотности» – поплямлені ячмінною кавою і з запахом відсирілого тютюну

полковник Aureliano Buendia нарешті допив свою каву і подивився у вікно

він не пам’ятав року свого народження але точно знав що кави залишилось

лише на одне горнятко