Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 61

зі сну важкого – наче сніг до пліч —

в зимі нью-йоркській – при воді та каві

в китайськім ресторанчику імлавім

епоха постмодерности – та кіч

не названий – минулого століття енді воргол

– приносять суп із курки це недорого —

малий китаєць мокрий – дощ з відра —

заходить мов останній імператор

посидимо: – бо грудень – бо витрати

бо музика налипла мов ікра

у цьому ресторанчику дрімотнім

де пахне сходом й заходом самотнім

зелений чай тут подають до страви

ти нудишся від запаху що вмить

як музика – в приміщення влетить

вимова слів повільна – наче пава —

парує чай – і що на чайові

збереш – мов крихти – за роки німі?

у погляді який зі сну – що наче

зимовий океан в тім погляді – для мев

порожній пляж – холодний вітер дме

він підкидає целофан – як м’ячик —

порожній пляж лиш меви на лавках

і вітру шовк – немов життя – в руках

а поруч ресторан – в якому сни твої

передріздвяні – задощило знову

ти пробуєш сей екзотичний соус

і кажеш вкотре: «я це не доїм»

і залишаєш чай – і пагорб рису

і на столі поміняні іриси

господар щось питає – хоч звідкіль

він міг би пам’ятати нас – ти плачеш

чи вітер зарізкий чи запах – зачин

завжди непевний – бо солона сіль

читаєш у розвитих папірцях

покашлюєш – і кашель як в курця