Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 72

нью-йорк у старому човні мангеттена

співає прокуреним голосом гіпі

також старого – його естетика

зіпсована часом – в косу заплетена —

немов рукави місіссіпі

сюрреалізму і гіпер

нью-йорк – це тепле гніздо гарлему

імені джазу й марихуани

інколи ходить заблудлий лемко

на прізвище Воргол – ой леле —

білий як янгол – трапляються іґуани

в повітрі: хуани й івани

нью-йорк чорний від співу та джазу:

саксофона – флейти – труби

зими що завжди на межі сказу

приплив океана у місячну фазу

чайок на коні-айленд – й без них

фієсти бронзовий бик

нью-йорк – це свято з тобою яке

триває не більше п’яти хвилин

два літаки вже заходять в піке

збоку парчевого слова – ріки

й двох обгорілих скляних рослин

для довгих – як вічність – зим

зима тут довга – наче бродвей або хасидська молитва —

гіпі вимерли – як динозаври – останнього бачив учора

у місті яке продовжує самотність і вічну битву

поміж янем та інем – правим берегом й лівим – хворе

на курячу сліпоту – тому тут побачиш не все

а тільки білок яких годуєш з руки і яким зручно

бігати доокруж свого життя – дельфінів яких течія занесе

слухати музику манґо та бубнів що кашляють гучно

споглядай – як каже конфуцій – за всім що спотворює дух

за життям його учнів – власниками крамниць —

монахами із непалу – фігурками будди – сандалями що йдуть

кожного ранку в чайна-тавн і чаєм рудих лисиць

тому тут японська вишня на лексинґтон-авеню

немов сестра і поезія – як вірш без парчі та шовку —

цвіт її сну засушений в конверті тобі відішлю

якщо він дійде за адресою і по дорозі не зжовкне