Читать книгу Всього не забудеш - Венді Вокер - Страница 6

Відчуваю, що випередив події. Повернімося трохи назад. Том Крамер жив у своєму пеклі. Почуття провини за те, що він не зміг захистити дочку, переслідувало його вдень і вночі.

Воно було повністю ірраціональне. Ми не можемо спостерігати за нашими дітьми кожної секунди вдень і вночі, тож іноді трапляються жахливі речі. Така реальність. Суспільство по-різному намагалося захищати дітей. Здається, поширення інформації через Інтернет – це остання хвиля. Усі викрадення й розбещення, сексуальна розпуста, утоплення в басейні, автомобільні аварії, падіння з велосипедів чи випадки задухи стають відомі батькам від Мену до Нью-Мексико. Відчуття таке, що ці інциденти частішають. Проводяться кампанії й транслюються інформаційні ролики, вигадуються заходи безпеки й попереджувальні написи. Немовлята вже не сплять на животиках. Діти не ходять самі зі школи й не чекають на автобусних зупинках. Мені смішно уявляти мою матір, яка коли-небудь підвозила б мене на машині до початку вулиці, паркувалася б на віддалі й чекала б зі мною на автобус. Та вона навіть не прокидалася, коли я в дитинстві йшов до школи. Але зараз люди це роблять, чи не так? Іноді виникає протилежна тенденція – дорослі намагаються дати дітям більше простору й відмовитися від гіперопіки. Починаються розмови про небезпеку надмірного піклування.

Усе це лише порожні балачки. Якщо хтось справді захоче скривдити вашу дитину, він знайде спосіб так учинити.

У літо після зґвалтування Том став одержимий пошуком кривдника своєї дочки. Коли родина поїхала до Блок-Айленду, він витрачав увесь свій вільний час на пошуки. Том більше не зустрічався з друзями. Не відвідував спортзали. Не дивився телевізор. Із восьмої до шостої він працював, але одержимість переслідувала його й на роботі. Продаючи автомобілі, Том щодня стикався з новими людьми. Кренстон – невелике містечко, але в ньому понад вісімдесят тисяч жителів. Додайте до цього, що фірма Томового роботодавця «Елітні машини Саллівана» єдина продавала BMW та «ягуари» в радіусі шістдесяти миль, і ви зрозумієте, що кожного дня в салон приходили нові відвідувачі. Том підозрював кожного покупця.

Поліція робила все, що могла, але без результату. Опитали кожного підлітка, що був на вечірці. Хлопців викликали до поліційного відділка. Багатьох із них супроводжував адвокат. Том хотів би, щоб їх усіх перевірили. Він хотів аналізу ДНК і зразків шкіри. Він хотів, щоб їхні машини й кімнати обшукали, чи немає там чорної лижної маски. Він хотів, щоб перевірили, чи хтось із них голив волосся на тілі. Звісно, ніхто не робив нічого такого.

Допитали також усіх сусідів, родини, які того вечора залишалися вдома, і тих, хто кудись виходив. Кожен мав алібі. Кожне алібі перевірили. Один із сусідів, дванадцятирічний хлопець на ім’я Тедді Дункан виходив з дому о восьмій сорок п’ять. Його пес, непосидючий бігль Мессі (на честь футбольного гравця), знайшов дірку в паркані й утік, як зазвичай це роблять біглі. Вони риють, полюють і люблять поганятися за чимось. Здається, хлопець був у лісі якраз перед тим, коли зґвалтували Дженні, але далеко правіше, там, де розташовувався його будинок. Глибоко в хащі Тедді не заходив. Хлопець повернувся на Джуніпер-роуд і продовжив пошуки вниз по вулиці. Він сказав, що бачив якось дивно припаркований автомобіль. Малося на увазі, що це було не звичне для Ферв’ю низеньке авто, а зовсім не масивний всюдихід зі спортивними магнітами позаду. За допомогою Парсонса та зображень у Ґуґлі Тедді зробив висновок, що це «хонда-сівік».

Протягом усього літа синя «хонда-сівік» стала зачіпкою в полюванні на ґвалтівника з Ферв’ю. Записи дорожньої служби звіряли з реєстрами сексуальних злочинців. Виявилося, в штаті Нью-Йорк зареєстровано тисячі синіх «хонд». А Тедді Дункан тільки «думав», що номери синьо-білі, нью-йоркські. Між іншим, перед тим, як ви почнете щось підозрювати, Тедді знайшов свого пса коло будинку сусідів і повернувся додому о дев’ятій п’ятнадцять. І ще йому дванадцять років.

Детектив Парсонс виконував належну роботу в рамках своїх повноважень. Він розпочинав цю справу з ентузіазмом і справді цікавився фактами злочину. На його думку, шукати було варто за межами Ферв’ю. Детектив зв’язався з поліцією в окрузі, розпитуючи про подібні випадки – дівчина-підліток, лижна маска, жодних фізичних слідів на місці злочину, синій «сівік». І, звісно, поріз на спині жертви. Десятки інших зґвалтувань збігалися за певними ознаками. Жодне не збігалося повністю. Колеги в інших районах обіцяли стежити за цим. Проблема полягала ще й у тому, що ґвалтівники, яких упіймали, сиділи у в’язниці. А тих, кого не впіймали, складно ідентифікувати. Крім того, невідомо, скільки жінок насправді зґвалтовано, бо це один зі злочинів у Сполучених Штатах, про які найрідше заявляють до поліції. За статистикою, лише 25 % оголошених зґвалтувань розкривають і злочинця карають. А дізнатися, скільки їх насправді, важко. Тож справа Дженні видавалася не надто обнадійливою, і до Різдва, либонь, Том зостався єдиним, хто прагнув, аби розслідування тривало.

Щороку на Різдво приїздили Томові батьки, і родина вирішила не змінювати цю традицію. Дідусь і бабуся приїхали посеред тижня, якраз після того, як у дітей розпочалися канікули. Міллі, Томова мати, інтелігентна, дивовижно прониклива жінка, бентежила Шарлотту, від неї складно було приховувати якісь таємниці (ми ще дійдемо до цього). Томів батько Артур, колишній викладач у коледжі Коннектикуту, жив більше розумом, аніж серцем. Він був стоїком, і загалом добре ладнав зі своєю невісткою. Том так згадував цей візит:

Я знову відчув себе дитиною, я хотів пригорнутися до мами й довго плакати, а потім сісти на коліна до батька й дивитися разом із ним хокей. Я хотів, щоб вони запевнили мене, що все буде гаразд, щоб моя мати комплексно проаналізувала ситуацію, а батько глянув на мене так, щоб я б відразу ж збадьорився, не має значення, хай як усе кепсько. Вони так добре поводилися із Дженні. Мати ходила з нею по магазинах, і вони розмовляли про майбутнє, про коледж і кар’єру. Вона розпитувала її про заняття та друзів і що вона планує робити влітку. Батько також допомагав. Він займався з Лукасом, одного разу взяв його на ковзанку, складав із онуком «лего» в підвалі. Хлоп’ячі розваги. Я спостерігав це збоку, ви розумієте. Не міг приєднатися до них. Ззовні я був занадто нормальний… надто спокійний. А в душі скаженів. У душі мені кортіло все трощити й горлати на долю за те, що вона так підло зрадила мою родину. Як із цим змиритися? Я не зміг захистити свою дочку, але невдача не спіткає мене ще й у цьому. З кожною секундою шанси знайти того монстра тануть. А мені хотілося знову почуватися чоловіком, а не ганчіркою. Я намагався здаватися сильним, більше мовчав, дбав про байдужий вираз свого обличчя. Але всередині мене дитя билося в істериці. І якась частина мого єства відчайдушно бажала, щоб мої батьки це помітили.

Протягом того тижня Шарлотта почала бачити сон. Вона знала його першоджерело – документальний фільм про природу, про життя вовків, який вони дивилися кілька тижнів тому. В одній сцені вовк-одинак крізь ліс біг за антилопою аж до краю скелі. Спритніша антилопа почала спускатися кам’янистим схилом прірви, а вовк розпачливо гасав по краю провалля, визираючи свою їжу, таку близьку, але водночас недосяжну. Хижак не відступав годину.

У своєму сні Шарлотта бачила цю сцену з певної відстані. Хоч вона знала, чим усе закінчиться, проте відчувала полегшення, немовби вовк міг наздогнати антилопу в лісі перед тим, як вона дістанеться безпечного місця, або цього разу хижак ризикне спуститись і знайде шлях. Протягом цього сновидіння, яке закінчувалося завжди однаково, Шарлотта знемагала від страху, її серце шалено калатало, і вона прокидалася, заплутана у вологі простирадла.

Цей сон мав для неї стільки значень. Переслідувач і переслідуваний. Том і ґвалтівник. Несправедливість і Том. Ґвалтівник і Дженні. Родина Тома й таємниці Шарлотти.

Я спитав її, з ким вона асоціює себе уві сні – з вовком, який втрачає харч, чи з антилопою, що спритно втікає, але завжди перебуває в небезпеці.

Я не знаю. У сні це незрозуміло. Я завжди бачу все, що відбувається, з відстані, дивлюся на обох тварин. Одна з них біжить заради збереження власного життя. Інша – щоб убити. Тож я не можу сказати, які в мене при цьому виникають почуття чи передбачення. Цей сон мучив мене щоночі, коли Крамери приїжджали на Різдво, і він повторюється час від часу вже тижні по тому, як вони поїхали. Напевно, я можу бути вовком, котрий ставить під загрозу мою родину й усе життя, яке я побудувала. А потім мені здається, що я антилопа, яка біжить заради свого життя. Завжди почуваюся на один крок попереду від викриття. Можливо, в мене параноя, але, здається, мати Тома все знає. Я це бачу в її погляді. І ненавиджу її за це. Знаю, вона допомагала Дженні. Я мала б прагнути, щоб вона залишилася на довше. Але протягом Різдвяного свята, колядування, розгортання подарунків наступного дня, відвідин церкви й святкового обіду я могла думати лише про одне: коли вже вона забереться з мого будинку під три чорти.

Шарлотта мала свої таємниці, але я думаю, що тут більшу роль відіграла її неприязнь до Томових батьків, особливо матері. Я вже згадував про її непросте дитинство. Гадаю, це слушна мить, щоб усе розповісти, й попрошу вас бути поблажливими.

Шарлотта виросла в Нью-Лондоні. Для тих із вас, хто погано орієнтується, Нью-Лондон – це місто, де розташовується Академія берегової охорони США і військово-морська база. Там переважно мешкають військові. Мати Шарлотти Рутенн замолоду провадила досить невпорядковане сексуальне життя і в двадцять три роки стала матір’ю-одиначкою. Вона не вчилася в коледжі й працювала на маленькому заводі, що виготовляв декоративні свічки. Шарлотта згадувала сильний запах воску, який супроводжував матір, коли та поверталася з роботи. Сім’я Рутенн жила в місті. Її батьки, зробивши певні корективи в мріях, які вони плекали стосовно молодшої доньки, спершу сяк-так допомагали. Але вони весь час хворіли, до того ж провадили нездоровий спосіб життя – пили, смалили, боролися з ожирінням. Дід і бабця померли до того часу, коли Шарлотті виповнилося десять. Два роки потому Рутенн нарешті вийшла заміж. Її новоспеченого чоловіка звали Ґреґ.

Це перша таємниця Шарлотти, і вона берегла її як зіницю ока. Не говорила мені про це, поки я не заслужив на її довіру. То була нелегка розмова.

Я вродилася гарною дівчиною. Біляве волосся, блакитні очі, моя фігура до того часу вже сформувалася. Якщо глянете на мої юнацькі фотографії, то побачите, що Дженні схожа на мене в тому віці. Мою матір на заводі підвищили до менеджера. Вони працювали цілодобово, а робітники змінювалися на денну та нічну зміни. Думаю, у них було достатньо клієнтів, якщо вони виробляли стільки свічок. Я певна, на заводі брали «нелегалів» і приховували це. Можливо, вночі не ходили з перевірками, тож доводилося працювати в нічну зміну. Мати щось говорила про дві платіжні відомості, одна з них ішла в офіційну документацію, а інша стосувалася чорних розрахунків.

Ґреґ час від часу підпрацьовував теслею. Він казав моїй матері стежити за готівкою і нікому не довіряти. Особливо «нелегалам». У нього було кілька татуювань. Одне з них на шиї. Змія й напис під нею «Не наступай на мене». Йому не подобалася влада. Він називав її «панами». Кожен, хто мав хоч якусь владу, був для нього «пан», немов для якогось хіпі. Такий ідіот.

Першої ночі, коли це трапилося, мати була на роботі. Мені виповнилося сімнадцять. Ми жили в крихітній задрипаній квартирці з однією спальнею і тонкими стінами. А наша кухня складалася з кип’ятильника та мікрохвильовки. Навіть плити в нас не було. Одна ванна з крихітним душем, у якому щоранку вимикали гарячу воду через сусідів «нелегалів», що мусили тулитися в таких квартирках по шестеро чи семеро. Ґреґ ненавидів «нелегалів» так само, як і уряд. А ще в нього булла звичка вештатися квартирою й бурмотіти щось собі під ніс. Вони з матір’ю ночували в спальні, а я спала на канапі й не мала куди податися, коли він приходив. Я переслухала від нього багато всякого лайна.

У будь-якому разі я б збрехала, якби сказала, що не бачила, до чого йдеться. Жінки це відчувають. Можливо, чоловіки також, але я в цьому не впевнена. Ми вловлюємо ту зміну, яка відбувається, коли чоловік раптом вирішив нас відтрахати. Я відчувала це зі своїми друзями-хлопцями в коледжі, в барах, із колегами на роботі й… я відчула це з Ґреґом. Я намагалася його уникати. Почала одягати більше вбрання – широкі штани замість спідниць, вільні сорочки, водолазки. Це не мало значення. Це ніколи не допомагає, чи не так? Як я вже казала, якщо одного разу чоловік вирішив, що хоче вас трахнути, його ніщо не зупинить. Отже, тієї ночі, коли це сталось, я повернулася з роботи. Я працювала офіціанткою кілька ночей на тиждень. Пам’ятаю, почувалася засмученою через одного клієнта. Насправді, я не забула жодної деталі тієї ночі. Той відвідувач нагримав на мене через те, що я принесла йому пиріг із морозивом, хоча він просив без. Він, звісно, мав рацію, я перепросила, але він викликав менеджера, не хотів платити за їжу. Я плакала. Думала, що мене негайно звільнять. Бос наказав мені йти додому. Боже, зараз це звучить так по-дурному. Як виявилося, той негідник збивав бучу щоразу, щоб безоплатно попоїсти.

– Таке засмутило би будь-яку сімнадцятирічну дівчину, – сказав я Шарлотті.

Напевно. Тут головне, що я прийшла додому заплакана. Ґреґ був там. Ми сіли на диван, і він довго слухав мої скарги. Приніс нам по пиву. Запевнив, що все буде гаразд. Я трохи послабила свою пильність.

Продовження історії містить натуралістичні деталі, але мені здається, вони важливі. Перепрошую, якщо це буде неприємно читати.

Ґреґ усміхнувся й погладив її по волоссю. Мабуть, він переконав себе, що він їй подобається, навіть усупереч водолазкам і широким штанам. Люди вірять у те, в що хочуть вірити. Її серце закалатало, але вона не рухалася. Він погладив її обличчя. Застогнав. Це звучало приблизно так: «ооох». Подивився їй у вічі як коханець. Він просунув руку під сорочку і торкнувся її грудей. Знову застогнав, і вона відчула його гарячий подих на своєму обличчі, коли він наблизився, щоб її поцілувати.

Шарлотта пам’ятала, що вона завмерла. Їй подобалося те, що він робить, вона хотіла ще. Але не так. Не з її тілом. Одначе любощі – це все, що він міг їй запропонувати, тож вона заклякла, розриваючись між потребою втіхи й кохання та відразою. Шарлотта казала, що він мав такий вигляд, наче дикий звір, який спіймав свою здобич. Напевно, це і є історія про антилопу й вовка.

Ґреґ сильно вкусив її за мочку вуха і просунув руку в штани, між ноги. Він хилив її на спину, допоки вони обоє не лягли на канапу. Стегном вона відчувала його ерегований пеніс. Він просунув у неї свій палець. Це було приємно, вона ніколи раніше такого не відчувала. Шарлотта ще й з хлопцями не цілувалася.

– Та ти вся мокра, – промовив він, сміючись. – Ти там мокра, маленька шльондро.

Здавалося, Ґреґ раптом віднайшов силу двох чоловіків і вісім рук, як у восьминога, він тягнувся до волосся Шарлотти і водночас скинув її штани так швидко, наче мав надзвичайні здібності. Його коліна поміж її. Його прутень у неї на животі. А відтак повільно він розсунув її стегна, провів членом по їхньому внутрішньому боці. Вона пам’ятала «ооох». Його стегна навалилися на її, і він увійшов у неї. А коли все завершилося (загалом це тривало кілька секунд), він вийшов із неї та відкинувся до спинки канапи. Поцілував її шию і застогнав. Потім пальцями пестив її клітор і довів її до оргазму, це сталося навіть попри відразу. Наше тіло – лише механізм. Іноді ми про це забуваємо.

Вони стали «таємними коханцями». Потреба в любові затьмарила совість, мораль і волю Шарлотти. Ґреґ купував їй подарунки і водив у кіно. Вони обмінювалися поглядами за столом і «кохалися» на софі, коли Рутенн працювала на нічній зміні. Шарлотта знала, що це неправильно, й досі багато в чому відчувала огиду до Ґреґа. Утім, за її словами, вона просто не могла зупинитися.

Я соромлюся цього. Та це правда. Відчувати людське тіло біля твого. Шкіра до шкіри. Коли тебе цілують, обіймають, пестять. І ще сексуальне задоволення, яке я не можу контролювати. Не знаю. Можливо, ми лише трахалися. Можливо, я була шльондрою. Але інколи я почувалася так, немов закохалася.

Минуло півроку перед тим, як Рутенн уторопала, що вона бачить і відчуває в їхній компанії. До того часу Ґреґ повністю втратив роботу і був матеріально залежний від дружини. Думаю, усі здогадаються, що сталося далі, хоча для Шарлотти це обернулося розбитим серцем.

Рутенн відправила дочку до тітки Пеґ у Гартфорді. Пеґ була старшою за Рутенн на шість років, а її чоловік зміг пробитися в страховому бізнесі. Вони мали трьох дітей, розкиданих по школах-інтернатах, і неохоче погодилися прилаштувати туди небогу. Додому Шарлотта більше не поверталася.

Том не знав про її життя з матір’ю та Ґреґом. Ви тепер можете зрозуміти, чому Шарлотті треба було відремонтувати свій будинок. Напевно, хтось із вас може припустити, що Шарлотта наполягла на лікуванні Дженні, бо сама стала жертвою сексуального збоченця. Однак ви помиляєтеся. Для Шарлотти та ніч на канапі була спокусою, реалізацією пристрасті й початком роману. Вона розуміла, що такі стосунки з вітчимом «немислимі», «неморальні». Саме тому вона нікому про них не розповідала, навіть своєму чоловікові.

Але це не та таємниця, яку, Шарлотта боялася, знає її свекруха.