Читать книгу Всього не забудеш - Венді Вокер - Страница 9

Шон Лоґан був морським піхотинцем. Він виріс у передмісті Нью-Лондона, того-таки міста, звідки родом Шарлотта Крамер. Його батько служив у військово-морських силах, а дід-моряк загинув на роботі. Шон мав шестеро братів та сестер, троє старших і троє молодших. Непримітна середульша дитина. Він уродився красунчиком. Байдуже, чоловік ви чи жінка, гетеро- чи гомосексуал, старий чи молодий, а проте, глянувши на Шона Лоґана, ви неодмінно замилувалися б його фізичною вродою. Красивими були його світло-блакитні очі, густе темне волосся, мужні вилиці й високе чоло. Усе це разом утворювало ідеальну канву. Але на канві людського обличчя завжди прозирають якісь візерунки-емоції. Шон не вмів їх приховувати. Такої енергії й запалу, як у нього, я не зустрічав тривалі роки потому. Його специфічне почуття гумору заражало. Він змушував мене реготати, навіть попри те, що я докладав зусиль, аби залишатися серйозним. Такий фокус не вдавався жодному з пацієнтів, яких я лікував. Сміх неконтрольовано виривався з мого рота, немов лава з вулкана. Його любов була глибока й чиста. А його біль був п’янким.

Шон не пішов до коледжу, хоча здобув стипендію Браунського університету. Уявіть, він був аж такий дисциплінований і розумний. Але хлопець просто не міг всидіти на одному місці. Ми всі (більшість із нас) час від часу втрачаємо розум від наших почуттів. Згадайте про своє перше кохання. Чи про ту мить, коли ви вперше побачили свою новонароджену дитину. Можливо, ви колись пережили страх перед нещасним випадком або напад люті, коли хтось намагався завдати болю вам чи вашій родині. Тоді ви можете пригадати той стан, коли жили без їжі й сну, не контролюючи власні думки, які зосередилися на джерелі загрози вашому нормальному існуванню. Ви можете вважати, що відчуваєте «щастя», якщо джерело неспокою позитивне – наприклад, «закоханість». Але це не «щастя». Це порушення нормальної психічної рівноваги, спричинене страхом (як пристосувати нову ситуацію до нормального життя), невизначеністю (чи це нове залишиться, чи покине вас). Мозок цієї миті перебуває в ситуації регулювання, намагаючись визначити, що знадобиться для того, щоб пристосуватися до змін, до нового емоційного стану. Справжнє «щастя» настає тоді, коли взаємини трохи втихомирюються і стають стабільними. Коли ви спите вночі поряд зі своєю новою коханкою, знаючи, що вона нікуди не подінеться.

Уявіть собі, що, розбурхавши свою душу, ви ніколи не досягнете спокою й відчуватимете ці нові могутні емоції увесь час, що почуття нестабільності переслідуватиме вас постійно. Терпіти таке доволі болісно.

Ми, психіатри, діагностуємо такий стан як підвищену тривожність у тій чи цій формі. Іноді це називають обсесивно-компульсивним розладом. В інших випадках ми називаємо це генералізованим тривожним розладом. Тривожні розлади кваліфікуються як психічні хвороби. Ми маємо якось називати речі, щоб спілкуватися про те, що спостерігаємо, але це не те саме, що діагностувати фізичні недуги на кшталт грипу. Там немає мікробів, які можна побачити в мікроскоп. Ми маємо лише власні спостереження й, сподіваюсь, умовиводи.

Я лікував багатьох пацієнтів зі схожим діагнозом, але Шон був винятковим. Призначити цим пацієнтам відповідні ліки доволі складно. Я можу спустити їх назад на землю, але там вони й залишаться. Доки інші люди проходять від нормального стану до піднесення, ці пацієнти мають обирати. На мій погляд, це те саме, що наркоманія і зав’язка. Що б ви обрали – бути завжди тверезим, чи завжди п’яним? Я, звісно, обрав би тверезість.

Я не знав Шона доти, доки він не приєднався до морської піхоти. Йому виповнилося лише сімнадцять, і він, за його власним висловом, крутився як муха в окропі. Хлопця затягнули дівчата та пиятика, і він заходив усе далі, навіть у школі. Мати була надто заклопотана, щоб звернути на це увагу. Двоє зі старших братів та сестер повернулися жити додому, один випустився з коледжу, а іншого вигнали звідти. Троє наймолодших завжди потребували чогось – їжі, прогулянки чи просто чистої сорочки. Його найстарша неодружена сестра завагітніла в 23 роки. Іноді вона залишала дитину на матір, щоб працювати секретаркою в офісі. Я намагаюся сказати, що Шон не знав, як собі допомогти, і поряд не було нікого, хто міг би йому порадити. Перечекавши ще рік, він вступив на службу.

Військова служба – непоганий вибір для Шона. Фізичні навантаження на тренуваннях і постійні заохочення вдосконалювати своє тіло заміняли йому ліки від неспокою. Ендорфіни та адреналін, які продукуються під час анаеробних вправ, хімічні сполуки, що змушують добре почуватися. Це найпростіше пояснення. Комусь надто енергійному екстремальні фізичні навантаження дають значну полегкість. Шон відзначився, розтягнувши цей процес на вісімнадцять місяців. Він поїхав до Іраку у вісімнадцять і повернувся після свого дев’ятнадцятого дня народження. Батьки пишалися Шоном, а брати й сестри розривалися між гордістю за нього і заздрощами. Але без звичного режиму постійного напруження в небезпеці його знову переповнила надмірна енергія.

Ви коли-небудь кокс пробували, док? Він запитав мене, вже знаючи відповідь. Так він грався зі мною. Ну, тебе справді викручує. Я досі бачу його перед собою, як він сидить на дивані в моєму офісі, широко розставивши ноги, стиснувши руки в кулаки. Раптом він почав трястись усім тілом.

Воно схоже на це. Тобі треба постійно рухатися, щоб угамувати нерви. Ти не можеш спати. Не відчуваєш голоду. Можеш базікати про всілякі дурниці годинами.

– Звучить не надто привабливо, – зазначив я.

Шон засміявся. Я знаю, док. Чашка чаю та гарна книга. Ми всі не можемо бути святими.

– Коли це ти пробував кокаїн? – запитав я.

О, та я зав’язав із десятого класу. Просто кажу, що так почуваюся весь час. Доки був у пустелі, я забув про це. Там я спав, мов дитина. Не пригадую, щоб там мене викручувало.

– А коли ти повернувся додому, перед останньою місією?

Сказитись можна. Немов у клітці. Як дика тварина в зоопарку. Я прокидався вранці й, може, мав секунду спокою. Потім відчував, як мене викручує, треба щось робити. Я стрибав із ліжка і забирався з будинку під три чорти, бігав, поки мій язик не повисав на плечі. Цілував маму в щоку, хапав пиво й гайда до підвалу, тягав там залізяки, поки мої м’язи починали труситися від напруги. Це давало мені полегшення на кілька годин. Решту дня я пиячив. Наркоти більше не торкався. Надто великий ризик для мене, розумієте?

– А Теммі, твоя дружина? Ти казав, що зустрів її на одній із своїх вилазок. Як вона вписується в цю картину?

Шон усміхнувся й підморгнув мені.

Ну, я чергував трах із пияцтвом. Трахатися й пиячити одночасно – ось що мене тримало в ті дні. Я просто зайшов до якогось бару, помітив там непогану теличку. Усе вийшло надто просто. Я говорю як мудак. Але я не знаю. У школі принаймні мені ніколи так не щастило. Можливо, дівчата мене жаліли, бо я мав повертатися туди.

Я не заперечував жодного слова з того, що він мені розповідав. Проте Шон мав усі якості, щоб приваблювати жінок.

Думаю, я просто втратив контроль. А наступного разу, коли я приїхав додому, то вже мав дитину й дружину.

Мушу сказати, що попри свою показну розбещеність, Шон Лоґан був глибоко порядною людиною. І це я говорю не тому, що він одружився з матір’ю своєї дитини. Шон – боєць. Він боровся за власне життя, за своє здоров’я. Стерпним його життя робила тільки звичка викладатися на повну, і все-таки юнак повернувся додому, коли йому повідомили про вагітність Теммі, і дуже старався кохати дружину й пізнавати дитину.

Проте він боявся цього часу. Він відрізнявся від чоловіків, які страждають від посттравматичного стресового розладу або тих, хто сів на голку високих доз адреналіну. Такі чоловіки зазвичай були нормальними, поки не вирушили на війну. Для Шона все було навпаки. Він прагнув війни, щоб урятуватися від себе самого.

Теммі описувала це так:

Я кохаю його. Будь ласка, не заперечуйте. Серйозно, я б померла, якби він навіть подумав, що я не кохала його з першої миті, як побачила. Це звучить по- дурному, але я просто покохала його. Я не можу навіть описати, що то був за день. Дощило, спека й задуха. Я прийшла з друзями до бару випити пива та пограти в більярд. Субота. Більше нічим зайнятися. Він був у барі, розповідав щось смішне про ті божевільні витівки, які влаштовував своїм товаришам в Іраку. Він ніколи не згадував нічого поганого. Завжди хотів, щоб люди сміялися. Шон міг підняти настрій кому завгодно, лише зайшовши до кімнати, розповівши одну зі своїх історій, просто всміхнувшись своєю неймовірною усмішкою. Тож я зайшла, і він мене побачив. Він замовк на мить, але аудиторія чекала, і він продовжив, хоч його очі блукали кімнатою, пильнуючи мене. Я ще не знала тоді його, але коли Шон уже націлився на когось чи на щось, то він як пітбуль, не зупиниться, поки не матиме те, чого хоче. А того дня він хотів мене.

Теммі була гарною молодицею, коротке біляве волосся, великі карі очі. Коли ми вперше зустрілися, їй виповнилося лише двадцять чотири. Думаю, вона була виснажена материнством, але в основному своїм заміжжям із Шоном. Цікаво, що жінка використала образ пітбуля як порівняння у своїй історії. Пітбуль, кажуть, не розтискає щелеп, доки тварина, що потрапила йому в зуби, не помре. Я намагався в це не заглиблюватися. Пітбуль став розмовною метафорою, тож більшість людей вживають її, не розуміючи значення повною мірою. Але все одно, Теммі мала такий вигляд, неначе життя покидає її. Вона відмовлялася говорити про інтимні подробиці їхніх взаємин, але я відчував, що це важливо, тож старався, як міг, щоб жінка розслабилася.