Читать книгу Лоліта - Владимир Набоков - Страница 13

Це був останній із двадцяти чи близько того записів. Із них стає зрозуміло, що попри всю вигадливість диявола схема щодня залишалась однаковою. Спершу він спокушав мене, а потім ішов мені наперекір, залишаючи з тупим болем у самому корені мого єства. Я точно знав, що саме хочу зробити і як це зробити, не зіпсувавши дитячої чистоти; зрештою, деякого досвіду за роки своєї педофілії я набув; часом я візуально оволодівав строкатими від сонячних променів німфетками в парках; часом прослизав із обачністю тварюки до найспекотнішого, найлюднішого куточка міського автобуса, де з ременів звисали грона школярок. Однак зараз упродовж майже трьох тижнів усі мої жалюгідні махінації уривалися. Винуватицею таких перепон здебільшого була Гейзиха (котра, як помітить читач, радше боялася, щоб Лоліта не отримала насолоди від спілкування зі мною, ніж остерігалася, що я можу насолодитися Ло). Пристрасть, що розгорілася в мені до цієї німфетки, першої в моєму житті німфетки, до котрої я зміг дотягнутися своїми незграбними зболеними сором’язливими пазурами, неодмінно знову загнала б мене до санаторію, якби диявол не збагнув, що, нагородивши мене хоч якоюсь втіхою, він ще довго зможе зі мною гратися.

Читач також помітив химерний Міраж Озера. Було б логічно з боку Обрі Макфатум (я хочу дати своєму дияволові таке прізвисько) приготувати мені невеличкий гостинець на обіцяному пляжі у сподіваному лісочку. Насправді в обіцянці Гейзихи ховався підступ: вона не попередила мене, що Мері-Роуз Гемільтон (маленька чорнява красуня) теж поїде з нами й що дві німфетки шепотітимуться без нас, гратимуться без нас і чудово розважатимуться без нас, поки напівоголені пані Гейз та її самотній квартирант статечно бесідуватимуть подалі від допитливих очей. Хай там як, очі все одно підглядали, а язики теліпали. Яка дивна штука життя! Ми поспішаємо налаштувати проти себе саме ті сили долі, котрі хотіли б улестити. Перед моїм переїздом господиня планувала покликати до себе стару діву на ім’я Фален (її мати колись куховарила в родині Гейзихи), аби та жила зі мною й Лолітою, поки вона власною персоною, кар’єристка до самих кісток, шукатиме собі якусь порядну роботу в найближчому місті. Пані Гейз чітко уявляла всю ситуацію: згорблений чотириокий гер Гумберт приїде зі своїми центральноєвропейськими скринями й заростатиме пилюкою в куточку за стосом старих книжок; нелюба потворна донечка під суворим наглядом панянки Фален, котра вже якось заховала мою Ло під своїм канючим крилом (Ло обурено здригалася, згадуючи літо 1944-го); а сама пані Гейз працює десь на рецепції у великому елегантному місті. Утім, увесь план змінила одна цілком буденна подія: панянка Фален зламала стегно в Саванні (штат Джорджія) того дня, коли я вперше прибув до Ремсдела.