Читать книгу Лоліта - Владимир Набоков - Страница 5

Частина 1
4

Оглавление

Я знову й знову гортаю ці жалюгідні спогади й невтомно перепитую себе, чи, бува, не там, у мерехтінні того віддаленого літа, тріснуло моє життя. А може, та надмірна жага, яку я відчував до дитини, була першим свідченням вродженої особливості? Намагаючись проаналізувати свої колишні прагнення, бажання, дії й таке інше, я віддаюся на поталу якоїсь ретроспективної уяви, що живить аналітичні здібності безмежними альтернативами, тож будь-який зображений у думках шлях невпинно розгалужується в божевільно складній перспективі пам’яті. Утім, я впевнений, що якимось чарівним та доленосним чином Лоліта почалася з Аннабелли.

А ще я знаю, що шок від смерті Аннабелли зміцнив невдоволення тим страхітливим літом та перетворив її на перешкоду для подальших романтичних пригод у роки моєї холодної юності. Наші духовні й фізичні начала так досконало переплелися, як це навіть не снилося сучасним неотесаним діловим підліткам із нехитрими почуттями та стандартними мізками. Після смерті Аннабелли минуло чимало часу, а я продовжував відчувати, як її думки ширяють серед моїх. Задовго до нашого знайомства ми бачили однакові сни. Ми порівнювали записи в щоденниках. Помічали дивне споріднення. У червні одного й того ж року (1919-го) до її будинку та мого у двох віддалених країнах залетіла чиясь канарка. Ох, Лоліто, якби ти мене так кохала!

Розповідь про нашу першу невдалу спробу влаштувати побачення я притримав на кінець історії про мій «аннабелльний» період. Якось уночі їй вдалось ошукати жорстоку пильність батьків. У гайку нервових, тонколистих мімоз, позаду вілли, ми влаштувалися на руїнах кам’яного пристінка. У темряві крізь ніжні деревця виднілись арабески осяйних вікон, котрі, злегка підфарбовані кольоровим чорнилом чуттєвої пам’яті, тепер нагадують мені гральні карти (напевно, через те, що наш ворог у будинку був зайнятий грою в бридж). Вона здригалася й посмикувалася, коли я цілував її в кутик розтулених губ та гарячу мочку вуха. Угорі над нами, серед силуетів тонкого видовженого листя, блідо сяяло скупчення зірок: ці сповнені життя небеса видавалися таким ж оголеними, як вона під своєю легкою сукенкою. Я бачив на тлі неба її обличчя, таке навдивовижу чітке, наче воно випромінювало власне світло. Її ноги, прекрасні жваві ніжки, не надто притискались одна до одної, а коли моя рука знайшла те, що шукала, на її дитячому личку з’явився вираз якоїсь марновірної замріяності – напівзадоволення, напівболю. Вона сиділа трохи вище за мене й, щоразу нахиляючись у своєму самотньому екстазі, щоб поцілувати мене, слабким, дрімотним, м’яким, майже скорботним рухом нахиляла голову, а її колінця ловили й стискали моє зап’ястя, щоб потім знову розслабитися; її рот тремтів і кривився від гіркоти якогось чарівного трунку і, хрипко дихаючи, наближався до мого обличчя. Вона намагалася втамувати любовну муку, спершу грубо потерши своїми сухими вустами мої; потім моя мила відсахувалася, нервово відкидаючи волосся, а тоді знову загадково прихилялася ближче й дозволяла мені напитись її відкритими вустами, а я був готовий щедро запропонувати їй усе – моє серце, моє горло, мої нутрощі. Я дозволив їй тримати в незграбному кулачку скіпетр моєї пристрасті.

Пригадую, як від неї пахло якоюсь пудрою, котру, гадаю, вона вкрала в материної іспанської покоївки, – солодкавий дешевий мускусний парфум. Він сплітався з її власним бісквітним ароматом, і раптом чаша моїх почуттів наповнилася по вінця; вилитись їм завадила несподівана метушня в сусідньому кущі, і ми відсахнулись одне від одного та з болем у жилах прислухалися до того, що, мабуть, було котом-нишпоркою. Із будинку пролунав материн голос, що кликав її з наростанням нестямних ноток, а доктор Купер важко прокульгав до садка. Однак ті зарості мімози, мерехтіння зірок, тремтіння, полум’я, медова роса та біль залишилися зі мною, а маленька дівчинка із засмаглими на морі ногами та пристрасним язиком відтоді завжди переслідувала мене, аж поки нарешті, двадцять чотири роки по тому, я не розсіяв чари, втіливши її образ у іншій.

Лоліта

Подняться наверх