Читать книгу Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа - Владимир Войнович - Страница 16

Коли морози спали, Нюрині квартиранти переїхали в кімнату при школі. Олімпіаді Петрівні дали її з умовою, що вона буде вести перший і третій класи. Нюра зосталася з батьком, який поступово поправлявся. Шкіра на обличчі порожевіла, зморшки розгладилися. Голитися став через день шматком скла. Наприкінці ж квітня прийшов до нього незвичайний лист – не трикутник, як усі, а в конверті. Люба писала рівним кучерявим почерком, що живе одна, мужчин до себе не допускає, веде врівноважений спосіб життя. Віка росте розумною дівчинкою, уже знає букви і навіть уміє писати слово «папа». А начальник Роман Гаврилович Лужин декілька разів про нього питав, жалкував, що все так вийшло, і обіцяв, якщо Бєляшов повернеться, підшукати йому легшу роботу.

Прочитавши листа, батько засунув його назад до конверта і поклав конверта в кишеню гімнастерки. Але опісля Нюра бачила, що батько часто витягає цього листа, дивиться на нього, ворушить губами і думає про щось довго і важко.

А потім Нюра і деякі сусіди стали помічати за Олексієм Івановичем, що в теплі дні він у тілогрійці, ватяних штанях і валянках виходить із хати, сідає на ґанку, бере в руки палицю і, тримаючи її як пістолета, цілиться в перехожих.

Очевидно, він збирався повернутися до Люби і готував себе до можливого працевлаштування. Але тренування його виявилися даремними.

Якось Нюра годувала його капусняком з мерзлої капусти, а він, не донісши чергову ложку до рота, раптом захрипів, вирячив очі і, розплескавши капусняк, став трясти ложкою, наче збирався когось вдарити.

– Папаня! – закричала Нюра. – Ви що?

Та він тільки хрипів, тряс ложкою і витріщав очі.

– Папаня, – здогадалася Нюра, – ви помирати, чи що, зібрались?

Він припинив хрипіти і трястись, поклав ложку на стіл, поглянув на Нюру осмислено.

– Кажись, да, – сказав. І помер.