Читать книгу Я від Яники - Яника Мерило - Страница 14

Чим же займається в реальному житті інвестиційний менеджер в інвест-фонді? Саме інвест-менеджеркою у 2007 році я прийшла до фонду, а у 2012-му пішла з нього членом правління, коли в мене народився син. Я пам’ятаю, як у пологовому будинку ще допрацьовувала таблиці. Життя повноцінної інвест-менеджерки, яка працює в декількох країнах, і новонароджений син просто не сумісні.

Звичайний день – це коли ти розриваєшся між своїми таблицями й презентаціями, таблицями інших, купою різних договорів і наглядових рад портфельних підприємств.

У моєму випадку за ці п’ять років я була в наглядових радах приблизно десяти компаній, вивчала нові ринки, відповідала за продаж портфельних підприємств. Залежно від рівня залученості, це все може займати від декількох годин до десятка годин на тиждень на кожну компанію. А якщо ситуація кризова або компанія в процесі продажу чи реструктуризації, то, звичайно, і більше.

Так вийшло, що протягом декількох років до продажу приватного медичного центру стратегічному інвесторові я була членом його наглядової ради й допомагала реструктурувати і продавати компанію. Протягом цих років довелося вивчити також ринок медичних послуг Естонії. І зараз я б хотіла розповісти трохи про медичну реформу в Естонії, і що з цього зрештою вийшло. Мені здається, що це актуально для України, де наразі відбуваються реформи.

Уже в кінці 1990-х Естонія почала проводити медичну реформу, багато в чому схожу на нашу, за принципом «гроші йдуть за пацієнтом». Або навпаки, естонська схожа в чомусь на британську модель. І в Україні вибрали британську, але може вийти й естонська.

На початку реформи вирішили, що медичні центри й лікарі первинки повинні самі керувати своїми ресурсами, так ефективніше. Тобто, вони повинні оформитися як окремі юридичні особи з прозорою звітністю про діяльність, прибуток і збитки за законодавством організацій з обмеженою відповідальністю, як українські ФОПи.

Сімейні лікарі почали підписувати декларації з пацієнтами й отримувати дохід у залежності від кількості пацієнтів у реєстрі плюс фіксована доплата на пацієнта за аналізи. А у віддалених місцях отримували ще й доплату.

Для ефективності лікарі первинки часто стали об’єднуватися в центри сімейних лікарів, щоб разом орендувати приміщення й набрати необхідну кількість пацієнтів для організації осередку приватної лабораторії. Саме в приватних лабораторіях лікарі первинки, а часто і вторинки, закуповують послуги. За лабораторіями стоять інвестори, які мають ресурси для інвестування в обладнання й нові технології, а співпраця з лікарями гарантує їм постійний потік, за рахунок якого окупаються інвестиції.

Щороку через Лікарняну Касу, аналог НСЗУ, проводяться конкурси на конкретну кількість прийомів до вузьконаправлених спеціалістів, і виграти замовлення можуть як центри, що належать державі, так і приватні. Часто це не покриває витрат державних центрів, і вони пропонують також платні послуги. Так, вибираючи час прийому до вузьконаправленого спеціаліста, ти можеш вибрати водночас і час до державної системи бронювання: або «швидко за свої гроші», або, можливо, і до того ж лікаря «на безкоштовний час», тобто за держзамовленням, але місяців через два. Це створило певну ситуацію холодної громадянської війни, де держава стала певною мірою конкурувати з приватним ринком, пропонуючи нижчі ціни, але це був побічний ефект реформи.

Водночас увага в основному зосереджувалася на сімейних лікарях, тобто з будь-якою проблемою ти спочатку потрапляєш до сімейного лікаря, який намагається вирішити проблему або, на свій розсуд і за необхідності, виписує направлення до вузьконаправленого спеціаліста. Отримавши направлення, ти можеш сам записатися до будь-якого необхідного спеціаліста, який має вільний від держзамовлення час прийому. Якщо не отримав направлення, то постарайся все-таки вмовити сімейного лікаря або йди на платний прийом.

За підсумками 2019 року Естонія вийшла на 29 місце в світовому рейтингу GHS. Україна в цьому рейтингу на 93 місці. Але не все так добре, як здається на перший погляд. Максимально дозволений час очікування до вузьконаправленого спеціаліста – 43 дні. Це приблизно 6 тижнів, і 30 % пацієнтів не потрапляли навіть в ці часові рамки. До того ж, середній час очікування ближчий до шостого тижня, ніж до третього. Погодьтеся, не з кожною проблемою хочеться чекати так довго, і зрештою, хоча я сплачую немаленький соціальний податок, при потребі ходжу до приватних вузьконаправлених спеціалістів. Медичною системою взагалі задоволені 60 % пацієнтів. Багато це чи мало, мені складно судити.

При цьому лікарні в дуже хорошому стані, за рахунок державних грошей і європейських структурних фондів закуплено нове обладнання. Екстрена допомога безкоштовна для всіх, і коли життя в небезпеці, прийом відбувається буквально одразу. Коли життя не в небезпеці, очікування може тривати й до 6 годин залежно від ступеня проблеми. Так, в Естонії справжньою проблемною ділянкою став доступ до вузьконаправлених спеціалістів, але така ситуація спостерігається в багатьох країнах.

Чим Естонія реально сильна – це електронною медициною або eHealth, або digital health.

З 2008 року вся система медицини тільки електронна. Усі діагнози й аналізи вносяться в карту пацієнта, додається поступово й інформація від приватних лікарів і лабораторій. Старі картки й діагнози при цьому не оцифровані.

Електронний рецепт запустили в 2010 році, і вже через кілька місяців більшість пацієнтів воліли мати електронний рецепт, а не паперовий. Як це працює? По суті дуже просто. Лікар вводить у центральний реєстр інформацію про те, які тобі ліки виписали, ти йдеш до аптеки, показуєш свій паспорт або ID-карту, фармацевт вводить твій унікальний ідентифікаційний код в реєстр рецептів, на підставі інформації видає ліки й робить позначку, що ліки видано. Таким чином з’являється повна звітність за рецептурою, і в сімейного лікаря є точні дані про лікування. До речі, ті, кому з папером комфортніше, ще й зараз можуть отримати і паперовий рецепт. Це теж демократія – право вибору, але на сьогодні в паперовому вигляді рецепти хочуть отримувати тільки декілька відсотків з усіх пацієнтів.

Водночас я сама можу через кабінет пацієнта побачити всі свої діагнози, аналізи й рецепти, а також історію, хто дивився мою інформацію. За замовчуванням доступ до карти має тільки сімейний лікар або фахівець, до якого я прийшла, але я можу сама керувати своєю карткою, тобто вирішувати, кому до якої частини карти давати доступ.

Співпраця з приватним сектором за принципом держзакупівель поширюється також і на швидку допомогу. Наприклад, приватний інвестор може інвестувати в створення бригад швидкої допомоги відповідно до законодавства та брати участь в конкурсі Лікарняної Каси. Наприклад, бригади приватної швидкої допомоги Karell, у раді якої я була кілька років, брали виклики з центру «112» й обслуговували свій периметр у радіусі 3 кілометрів. Я не знала тоді ще, що і з «112» у мене має бути своя окрема життєва історія.