Читать книгу Я від Яники - Яника Мерило - Страница 7

Не пам’ятаю, коли або чому я стала цікавитися комп’ютерами, але пам’ятаю, що мама для своєї дисертації купила комп’ютер вже в 90-му році. Мені було років десять, і ми з мамою користувалися ним за графіком. Іноді вона і вночі вставала, щоб продовжити свій час. До речі, це була єдина річ, яку мама забрала з собою під час розлучення.

Комп’ютери тоді були, скоріше, рідкістю, інтернет ще не був доступний звичайним користувачам. Ішов перший рік дев’яностих. Насправді це був настільки безінтернетний час, що сучасним дітям, напевно, він здався б епохою, яка настала одразу після того, як вимерли динозаври, і безпосередньо перед середньовіччям, коли телевізор дивилися ще при свічках. Чесно кажучи, я пам’ятаю і дискети, і тетріс, DOS і потім dial-up. Синій екран та ігри, де видно пікселі. Напевно, це вже мало хто пам’ятає.

Термінали з інтернетом були доступні тільки в комп’ютерному класі фізфаку, а сам клас чомусь був доступним для всіх. Це стало моїм улюбленим місцем, сюди можна було прийти після школи і залишатися до закриття. Звідти всі мої друзі й соратники. Клуби я не любила, ніколи туди не ходила, навіть вино навчилася пити запізно, у свої двадцять, не кажучи вже про інше. До речі, інше, міцніше, так і не навчилася пити, не люблю. Відмінницею я точно не була, але зрештою на випускній грамоті було більше п’ятірок, ніж четвірок. Чи має це зараз значення? Навряд чи. Мені вже тоді було складно вчити предмети, які я не розуміла, навіщо треба вчити. Любила історію й літературу, хоча шкільна програма того часу робила все, щоб убити любов до книг.

Хто у свої шкільні роки хоче читати або зрозуміє «Іліаду» або «Одіссею», або навіть «Старий і море» Хемінгуея? Зараз я, до речі, Хемінгуея дуже люблю. Майже все, крім «Старого і моря». І моя любов не пройшла, тому що багато читаючи, я розуміла – є ще стільки реально цікавого. Хоча іншим у шкільний час здавалося, що простіше здатися… Єдине, що я пам’ятаю зі шкільної літератури, – це монолог Гамлета англійською. Повністю. Така у нас була сувора вчителька англійської літератури. А оскільки школа була спеціалізованою, з поглибленим вивченням мов, то деякі предмети також викладали англійською.

У наш час постійно обговорюється вплив батьків на вибір професії, але у мене точно в генофонді не було запрограмовано, що я стану IT-шницею. За часів мого далекого дитинства про професію «айтішник» навіть не чули, от і не було її в жодному генофонді. Так, звичайно, були інженери й адміністратори систем, але не було в нинішньому розумінні програміста в той далекий 1979 рік, коли я народилася. А мама забрала комп’ютер із собою під час розлучення, швидше, для зручності, ніж із глибокої любові до інженерії.

Мій батько – художник, він точно не заперечував. У той час для нього комп’ютер був зайвою річчю на столі, яка забирала місце у фарб й ескізів. Коли через 20 років він купив ноутбук і став користуватися електронною поштою, а ще через п’ять років після винаходу WhatsApp і месенджерів став користуватися й ними, я відчула, що тепер офіційно настав справжній прорив технологій. Я тата дуже люблю, але це правда.

Із впливом вітчима складніше визначитися. Він закінчив факультет астрофізики, але з початку вільного ринку працював в одній із найбільших IT-компаній Естонії, яка займалася збиранням комп’ютерів під своїм брендом, Astrodata. Софт не писали, тільки комплектація комп’ютерів. Вітчим часто мене брав із собою на виїзні заходи компанії, і це були вихідні з реально крутими людьми. Саме людьми, не просто фахівцями.

Мій перший підробіток влітку був саме в його компанії – тоді я у свої сімнадцять років приїхала в Таллінн підтримати хвору маму вітчима. Хтось зі співробітників Astrodata теж захворів, я його тимчасово заміняла й зуміла переконати керівника, що створювати домашні інтернет-сторінки для компаній – це майбутнє. Зараз це, напевно, звучить смішно, але насправді в 1996 році мало в кого були взагалі домашні сторінки, і я намагалася переконувати великі туристичні компанії й роздрібних постачальників, що «за цим справді майбутнє».

«Навіщо? Адже в нас «Жовті сторінки» в товстих довідниках. Ось ми в томі 3 на 655 сторінці», – було типовою відповіддю. Крутий маркетинг.

До цього часу, звичайно, у мене вже була своя домашня сторінка, я вміла їх створювати, і швидко зрозуміла, що переконувати купити інновації нудніше, ніж самій писати код і створювати таку сторінку. Врешті-решт, декілька років я пропрацювала в Olivetti програмістом інтернет-банків, що було реально круто – бо це означало поїздки до Італії, у маленьке містечко Івреа, у містечко співробітників Olivetti, де було так нудно, що раз на рік там змінювали напрямок руху, щоб хоч якось оживити містечко хоча б на кілька днів. Але для мене ці робочі поїздки, коли для нас світ тільки відкривався, були просто чудовими.

Тож, коли зараз запитують: «Як ти потрапила в IT?», я не знаю, що відповідати. Просто так усе склалося. Хоча, коли писала книгу, я у мами навіть запитала, чи пам’ятає вона ці переломні моменти.

«Це у будь-якому випадку сталося б, незалежно від окремих факторів», – просто відповіла вона.

Спасибі, що в моїх батьків не було свого бачення мого майбутнього, не було й амбіцій, ким я обов’язково повинна стати. Ні балериною, хоча з раннього дитинства я довго займалася художньою гімнастикою й балетом, ні філологом, як мама. У них навіть якось на думку не спадало, що треба визначати мій вибір або долю.