Читать книгу Я від Яники - Яника Мерило - Страница 6

Напевно, вперше моя підприємницька жилка проявилася приблизно через рік після розлучення батьків – у будь-якому разі, так мені пригадується. Значить, мені було, плюс-мінус, дванадцять років. Якось вийшло, що мій тато зайнявся приватним бізнесом, що тільки-но почав відроджуватися в молодій Естонії, яка тільки-но відновила свою незалежність. Точніше, на бізнес, думаю, його наштовхнула моя суперактивна мама, якій і тоді ніхто не міг сказати: «Ні».

Вона перекладала в Тартуському театрі «Ванемуйне» роботу іноземних хореографів і якось налагодила дружбу з продавцями програм і квитків. Ви ж пам’ятаєте, що в ті роки вони разом із гардеробниками були головними. І саме вони пустили маму до театру продавати наліпки. Гномики, Снігуроньки, Червоні капелюшки, усе, як годиться. Точніше, мама сама не продавала, а приносила татові наліпки, які він малював і друкував у підвальній майстерні. Разом із програмами у дівчат років 70 можна було купити і прекрасних гномиків або Снігуроньку. Я й досі пам’ятаю запах цих наклейок. Йшли перші роки незалежності з валютними магазинами, жуйками «Турбо» і наклейками з гномами.

Звучить, можливо, і не переконливо, але ці гномики дозволили мені купити цілі полиці нових книг, і батьки, напевно, теж щось придбали. Але якось поступово період гномиків пройшов і настав період «Шансу» – настільної гри, яку тато намалював, друкував у Пітері і продавав у Росії та Естонії. Настала епоха молодої республіки з безготівковими коштами й першими Nintendo. Пам’ятаю, як в ЦУМі за продані татові ігри давали талони, на суму яких я могла вибрати чимало усілякого дивного товару.

І саме гра Nintendo, куплена за «Шанси», зіграла важливу роль у моєму найприбутковішому бізнесі. Коли тато черговий раз поїхав до Пітера, він залишив у коридорі ключі від підвалу, що виявилося фатальною помилкою. Юна завзята душа потрапила до підвалу і виявила сотні ігор у великих стосиках. І народилася чудова ідея монетизації.

Товар є – потрібен канал збуту. Школа. Добре, якщо є канал збуту, потрібен маркетинг. Шкільне радіо. Хто має доступ до шкільного радіо? Правильно – керівник бібліотеки. І як його мотивувати? Взяти в долю. Ще потрібна логістика. Завдяки Nintendo це теж можна вирішити.

Ось так і вийшло, що у свої дванадцять я створила перший і досі найприбутковіший стартап. Домовилася з хлопчиками, що вони будуть носити ігри до школи, а за послугу доставки зможуть пограти на моєму Nintendo. Керівник бібліотеки буде оголошувати на шкільному радіо, що в бібліотеці продаються ігри, і за це отримуватиме половину прибутку. Бізнес ішов прекрасно, і хлопчикам набридло стільки грати в Nintendo. Розуміння важливості маркетингу і вміння ділитися прибутком в дванадцять років мене досі дивує. Зрозуміло, що весь оборот був прибутком, адже прямих витрат не було. Скільки я встигла заробити – не знаю, але батьки говорили, що я ще рік не просила у них кишенькових грошей. Неправильне фінансове рішення, погоджуюся. Частину заробленого я точно витратила на книги, на що зазвичай і витрачала всі кишенькові гроші.

Як я на таке наважилася? Ігор у тата було безліч, на грі було і моє ім’я, і він завжди дозволяв брати, скільки захочу.

Тато дізнався двадцять років потому – я випадково проговорилася. Він довго і гордо сміявся, а потім запитав, чи я торгувала в університетах. Ні, це була вже не я – у мене і так попит перевищував пропозицію.